Розділ 26

Обличчям до обличчя

Яна переступила поріг кабінету директора з ввічливою робочою усмішкою.

У просторому кабінеті Марка панувала робоча метушня. Яна швидко охопила приміщення поглядом. За столом нарад сиділи сам директор, Ігор Дмитрович та Рафаель. Поруч сиділа й Ольга, яка швидко занотовувала щось у ноутбуці. Провідний спеціаліст кошторисного відділу саме збирав зі столу свої креслення.

– Дякую, Андрію Петровичу. Ми повернемося до цього питання після того, як фінансовий відділ перевірить ваші викладення, - Марк кивнув на прощання.

Чоловік поспіхом зібрав документи, привітався з Яною легким кивком і швидко вийшов, причинивши за собою  двері.

Біля великого панорамного вікна, спиною до присутніх, стояв ще один чоловік - високий, у темному костюмі. Він мовчки дивився на місто, поки Ольга розкладала перед вільним кріслом документи. Зверху вона поклала відкриту теку з кресленнями об’єкта на Лісовій - саме того, з якого Яна щойно повернулася.

– Яно Вікторівно, проходьте, - Марк указав на місце поруч з Ігорем Дмитровичем. - Ми сьогодні переглядаємо поточні проєкти. Саме дійшла черга до вашого. Ви щойно були на об’єкті, тому одразу введете нас у курс справи.

– Звісно, - Яна спокійно сіла, поклала перед собою робочий блокнот і зняла ковпачок із ручки.

— Рафаелю, ти хотів запитати про якісь зміни в специфікаціях?

— Так, - кивнув Рафаель, гортаючи сторінку, і почав говорити про коригування замовника.

Яна ще раз кинула погляд на чоловіка, який стояв до неї спиною, не повернувся і навіть не привітався. Вона опанувала себе й почала відповідати на питання Рафаеля на автоматі, бо знала цей об'єкт досконало.

— Підрядник запропонував спростити кілька конструктивних рішень і замінити оздоблення на дешевшу штукат... - почала вона.

Чоловік біля вікна повільно повернувся.

Яна замовкла на півслові.

Вона швидко моргнула раз, потім другий, вдивляючись у його обличчя.

Цього не могло бути. Мозок гарячково чіплявся за логіку, намагаючись переконати, що це просто схожа людина, випадковий збіг чи марення від утоми. Але серце важко й болісно вдарилося об ребра.

Перед нею стояв Данте.

Вона не вірила власним очам. Протягом кількох секунд світ навколо просто зник. Змилися стіни кабінету, голоси колег перетворилися на глухий шум. Настала повна дзвінка тиша, ступор. Тіло обдало холодом.

Він змінився. Волосся стало значно коротшим, риси обличчя загострилися, а під комір білої сорочки піднімався тонкий світлий шрам, що губився за вухом. Данте тримався рівно, але коли зробив крок до столу, на мить важче переніс вагу на праву ногу.

А потім її погляд упав на його руку. На безіменному пальці правої руки блідо блиснула золота обручка.

Він одружений. 

Поки вона три роки сама проходила через пологи, працювала ночами з немовлям на руках і заново збирала своє розбите життя, Данте Россі спокійно будував свою родину. Вони ж домовлялися тоді на Сардинії про «тут і зараз». Вона думала, це було важливо для обох. А виявилося, що він просто погрався, швидко забув її та пішов далі, залишивши з розбитим серцем і дитиною під серцем.

Яна взяла себе в руки. Вона була професіоналом і не збиралася показувати свою слабкість перед колегами, а тим більше - перед ним. Вона глибоко вдихнула і повернулася до паперів.

Данте дивився на неї абсолютно спокійно. Без жодного подиву, без ніяких запитань в очах. Наче він із самого початку знав, що ці двері відчиняться, і в кабінет зайде саме вона.

– Яно Вікторівно? - Ігор Дмитрович легенько торкнувся її ліктя, вириваючи з заціпеніння. - Ви хотіли розповісти про зміни.

Яна з зусиллям моргнула, переводячи погляд на свого начальника. Горло пересохло.

– Так, перепрошую, - її голос прозвучав напрочуд рівно, хоча пальці міцно стиснули пластиковий корпус ручки. Вона продовжила говорити на автоматі, згадуючи кожну деталь проєкту.

-- Штукатурка, яку пропонує підрядник, надто швидко вбирає вологу. Оскільки ця частина фасаду більшість часу перебуває в тіні, поверхня не встигатиме висихати. За рік-два підуть тріщини. Я наполягаю на вентильованих панелях. Це дорожче, але надійніше.

Данте підійшов до вільного крісла, але не сів.

Марк підвівся з крісла, перериваючи тишу.

– Перш ніж ми продовжимо, маю вас представити. Пан Данте Россі, власник RD Group.

Данте обійшов стіл і зупинився перед Яною. Вона повільно підвелася, тримаючи спину максимально рівно.

Він простягнув руку.

– Пані Коваленко.

Низький, хрипкий голос ударив по нервах сильніше, ніж його поява. Яна подивилася на його долоню. Тіло миттєво згадало, як ці пальці торкалися її обличчя та стискали талію, але зараз між ними була стіна, ділові костюми й три роки глухого мовчання.

Вона відповіла на рукостискання.

– Пане Россі.

Його долоня була гарячою. Контакт тривав лише дві секунди,  Яна першою забрала руку й сіла на своє місце.

Рафаель перевів уважний погляд із Данте на неї. Його очі звузилися. Він нічого не сказав, але в кабінеті повисла така відчутна напруга, що навіть Ольга на мить відірвалася від  свого планшета.

Марк, зайнятий паперами, нічого не помітив.

– Чудово, продовжуймо, - підсумував директор.

Усі сіли.  Данте зайняв місце прямо навпроти Яни й відкрив теку, яку підготувала його асистентка. Наступні десять хвилин Яна відповідала на питання Рафаеля про терміни та специфікації чітко й холодно. Вона не дивилася на Данте, але відчувала його важкий погляд на собі. Коли вона перегортала сторінку блокнота, рукав блузки злегка піднявся, відкриваючи срібний браслет на зап’ясті.

Погляд Данте миттєво опустився на її руку. Його пальці на краю теки ледь помітно завмерли.

– З вашим графіком ці строки реальні? - запитав він жорсткіше.

– Мій графік ніколи не заважав роботі, - Яна опустила рукав, ховаючи срібло. - Результати легко перевірити.