Розділ 3

За дверима.

Спочатку Яна почула сміх.

Потім голос Данила.

Спокійний. Розслаблений. З тією інтонацією, якої в нього не буває поруч із чужими людьми. Тільки поруч зі своїми. З тими, перед ким він не грав.

Яна завмерла біля прочинених дверей.

У коридорі було тихо. М’який килим під ногами. Приглушене світло. Серце забилося часто й глухо. Тіло першим відчуло наближення удару.

— Та одружуся я з нею, - сказав Данило всередині так буденно, що Яна спершу навіть не зрозуміла сенсу слів.

Потім зрозуміла.

Хтось засміявся. Здається, Влад.

— Ти це говориш так, ніби береш не дружину, а новий позашляховик.

— Не перегинай, - відповів Данило. - Яна класна. З нею не нудно. І виглядає так, що в мене іноді навіть совість прокидається.

Знову сміх.

Яна стояла, не рухаючись.

Не «чи одружуся».

А «одружуся я з нею».

Він уже все вирішив.

Без неї.

Без розмови.

Без пропозиції.

Просто вирішив.

— А Віка куди дінеться? - почула вона жіночий голос. Здається це була Аліна.

— Віка нікуди не дінеться, - сказав Данило легко. - У світі достатньо місця для всіх.

— Який ти щедрий, - протягнув хтось.

І тут Яна почула Віку.

Не по голосу навіть. По сміху.

По тому самому сміху, який вона ще зранку згадувала на кухні.

— Та перестаньте, - сказала Віка ліниво. - Ніби ви не знали, чим це закінчиться.

Яна повільно стиснула шкіряний ремінець сумки.

—Я просто не дуже розумію, навіщо тобі той шлюб, - знову Влад. - Якщо тебе й так усе влаштовує.

Данило мовчав.

— Бо це зручно.

М'язи живота різко напружилися. Дихати стало важко.

— У Яни нормальна сім’я. Хороші зв’язки. Її батько мені точно не завадить. Та й сама вона. - він зробив коротку паузу. - Вона яскрава. З нею не соромно вийти кудись. Не соромно жити. Не соромно спати.

Холод ударив по ребрах.

Не соромно спати.

От, значить, як.

— Ну слава Богу, хоч секс тобі підходить, - хмикнув Максим.

— Секс у нас взагалі чудовий, - спокійно сказав Данило.

Саме після цих слів Яна дістала телефон і натиснула запис на диктофоні. Пальці були крижаними. Руки вже не тремтіли. Навпаки. Усередині раптом з'явилася жорстка зібраність. Шок ще не дійшов до свідомості, але тіло перейшло в режим самозбереження. Запам’ятай. Зафіксуй. Не дай їм потім сказати, що тобі здалося.

— А Яна знає, що ти вже все вирішив? - спитала Аліна.

— Ні, - відповів Данило. - Але вона не дурна. Звикне до думки.

Звикне.

До шлюбу, який їй не пропонували.

До чоловіка, який спить із її подругою.

До компанії, яка все це знає.

До ролі зручної дружини.

Усередині знову засміялися.

І саме тоді хтось сказав.

— Та відкрий уже шампанське, а то Віка зараз образиться.

Почувся шум. Рух. Кроки. І голос Віки - зовсім близько до дверей, зовсім не дружній.

— Я не образилась, - сказала вона з липким задоволенням жінки, якій давно все дозволили. - Але якщо твоя наречена така чудова, чого ти весь вечір лапаєш мене?

— Бо вона у відрядженні, - відповів Данило.

І всі знову заржали.

Яна заплющила очі. Інакше її б просто знесло хвилею чистого приниження. Коли вона відкрила очі, обличчя в неї було іншим. Спокійним.

Вона зупинила запис.

Тихо відійшла від дверей.

Один крок.

Другий.

Коридор був порожнім. Ніхто нічого не помітив. Ніхто не здогадувався, що за дверима їх уже поховали.

Яна дійшла до повороту і сперлася рукою об стіну. Тільки тепер її почало трусити. Як після морозу. Вона повільно вдихнула. Не допомогло.

Яна викликала таксі.