Розділ 3

За дверима.

Спочатку Яна почула сміх.

Потім голос Данила.

Спокійний. Розслаблений. З тією інтонацією, якої в нього не буває поруч із чужими людьми. Тільки поруч зі своїми. З тими, перед ким він не грав.

Яна завмерла біля прочинених дверей.

— Та одружуся я з нею, - сказав Данило всередині так буденно, що Яна спершу навіть не зрозуміла сенсу слів.

Потім зрозуміла.

Хтось засміявся. Здається, Влад.

— Ти це говориш так, ніби береш не дружину, а новий позашляховик.

— Не перегинай, - відповів Данило. - Яна класна. З нею не нудно. І виглядає так, що в мене іноді навіть совість прокидається.

Знову сміх. Яна стояла нерухомо. Не «чи одружуся», а «одружуся я з нею». Він уже все вирішив. Без неї. Без розмови.  Він уже все вирішив. Без пропозиції.

Просто вирішив.

— А Віка куди дінеться? - почула вона жіночий голос. Здається це була Аліна.

— Віка нікуди не дінеться, - сказав Данило легко. - У світі достатньо місця для всіх.

— Який ти щедрий, - протягнув хтось.

І тут Яна почула Віку.

І саме тоді Яна почула її сміх. Не по голосу - по тому самому огидному хихотінню, яке ще зранку згадувала на кухні.

— Та перестаньте, - сказала Віка ліниво. - Ніби ви не знали, чим це закінчиться.

Пальці дівчини стиснули шкіряний ремінець сумки до білих кісточок.  

—Я просто не дуже розумію, навіщо тобі той шлюб, - знову Влад. - Якщо тебе й так усе влаштовує.

— Бо це зручно, - кинув Данило. - У Яни нормальна сім’я, хороші зв’язки. Її батько мені точно не завадить. Та й сама вона  яскрава. З нею не соромно вийти в світ. Не соромно жити. Не соромно спати.

Холод вдарив під ребра. Не соромно спати. От воно що.  

— Ну слава Богу, хоч секс тобі підходить, - хмикнув Максим.

— Секс у нас взагалі чудовий, - спокійно продовжив Данило.

Саме після цих слів Яна дістала телефон і натиснула запис. Пальці були холодними, руки більше не тремтіли - навпаки. Усередині з’явилася жорстка зібраність. Шок ще не дійшов до свідомості, але тіло перейшло в режим виживання. Запам’ятай. Зафіксуй. Не дай їм потім сказати, що тобі здалося.

— А Яна знає, що ти вже все вирішив? - спитала Аліна.

— Ні, - відповів Данило. - Але вона не дурна. Звикне до думки.

Звикне.

До шлюбу, який їй не пропонували. До чоловіка, який спить із її подругою. До компанії, яка все це знає. До ролі зручної дружини.

Усередині знову засміялися.

І саме тоді хтось сказав.

— Та відкрий уже шампанське, а то Віка зараз образиться.

Почувся шум. Рух. Кроки. І голос Віки - зовсім близько до дверей, зовсім не дружній.

— Я не образилась, - сказала вона з липким задоволенням жінки, якій давно все дозволили. - Але якщо твоя наречена така чудова, чого ти весь вечір лапаєш мене?

— Бо вона у відрядженні, - відповів Данило.

І всі знову заржали.

Яна заплющила очі. Інакше її б просто знесло хвилею чистого приниження. Коли вона відкрила очі, обличчя в неї було іншим. Спокійним. Порожнім.

Вона зупинила запис.

Тихо відійшла від дверей на два кроки.  Яна дійшла до повороту і сперлася рукою об стіну. Вона повільно вдихнула, намагаючись вгамувати серце.

І саме в цей момент замок клацнув.