Розділ 2

Скасований виліт.

В офіс Яна залетіла на високих підборах і з великим стаканом лате.

Настрій був дивним. Тіло все ще пам’ятало ранкове тепло Данила,  а в голові крутився чіткий план: закрити завал на роботі, доїхати до аеропорту Борисполя, заснути в кріслі літака, а ввечері надіслати йому якесь гаряче фото з готельного номера. Звичайний жіночий розрахунок. 

Яна кивнула охоронцеві, пробіглася поглядом по холу і вже майже дійшла до ліфта, коли її зупинила Олена адміністратор.

— Яно, до Марка зайдеш? Він тебе шукав.

Яна натиснула кнопку ліфта й скривилася.

—Якщо він знову згадав про презентацію, то я вже в дорозі до термінала.

Олена усміхнулася.

— Та ні, схоже, щось по твоєму відрядженню.

Яна обернулася.

— У поганому сенсі чи в хорошому?

— Хто його знає. Іди ліпше сама послухай.

За п’ять хвилин вона вже сиділа в кабінеті керівника. Марк переглядав папери на столі з таким виглядом, наче вирішував долю компанії, не менше.

— Яно, одразу до суті, - сказав він, складаючи руки на столі. - Поїздка скасовується.

Вона моргнула.

— Вибач, що?

— Клієнт переносить зустріч. У них там внутрішня затримка. Нові дати дадуть пізніше.

Яна ще кілька секунд дивилася на нього мовчки.

— Тобі важко було написати мені це три години тому? Я зранку бігала як ошпарена, збирала валізу, фарбувалася, налаштовувалася на нічний переліт. І все дарма?

— Ну, вибач. Вони самі щойно надіслали офіційного листа, - Марк винувато знизав плечима. - Радій, тиждень побудеш удома.

— Прекрасно.

— Я знав, що ти зрадієш.

— Я не зрадію. Я вже зраділа. Просто це в мене обличчя таке.

Вона взяла телефон, глянула на час і відчула щось дуже приємне й дуже небезпечне.

Яна зітхнула, але раптом всередині ворухнулося щось дуже приємне. Вільний вечір. Точніше, ціла купа вільного часу, який вона мала провести в порожній залі очікування.

І саме в цей момент у голові спалахнула шалена, абсолютно дурна ідея. Вона не скаже Данилу. Взагалі нічого.

Він же казав зранку, що вони з хлопцями збираються в ресторані за містом. Віка там ще буде, Макс, уся їхня стара компанія. Данило думає, що вона зараз  в аеропорту. А вона візьме, нафарбує ту саму червону помаду, приїде посеред вечора і просто сяде поруч із ним за стіл. Справжній, красивий сюрприз.

Чому б і ні?

Після такого палкого ранку в душі це було б ідеальним продовженням.

— Яно? - голос Марка повернув її в кабінет.

— А?

— Ти мене ще чуєш? Де ти літаєш?

— Тут я. На землю повернулася.

— Раз поїздка зірвалася, можеш взяти решту дня віддалено. Закрий те, що висить, і будь вільна.

— Марку, я ніколи не казала цього вголос, але сьогодні я майже готова тебе поважати.

— Не звикай.

Яна встала, взяла телефон і вже в дверях зупинилася.

— Нові дати хоч будуть?

— Будуть.

— Ну й добре.

Він щось відповів, але Яна вже не слухала.

У коридорі Яна вперлася спиною в прохолодну стіну і дістала телефон. Екран світився ранковим повідомленням від Данила: «Напиши, як сядеш в літак». 

Яна подивилася на ці слова і усміхнулася.

— Ні, сонечко, - тихо пробурмотіла вона. - Сьогодні я сяду не в літак.

Вона закусила губу, відчуваючи легкий азартний укол під ребрами. Пальці швидко набрали коротку брехню: «Усе добре, на роботі завал перед вильотом, навіть кави не встигла попити. Напишу вже з місця».

Вона натиснула «відправити» і сховала мобільний у сумочку.

Серце забилося трохи частіше. Було в цьому щось дитяче, але неймовірно привабливе. Вона вже сумувала за ним, хоча навіть не виїхала з міста. А тепер замість нудної дороги та літака на неї чекав розкішний вечір і можливість ефектно з'явитися перед своїм чоловіком. Вона посміхнулася своєму відображенню в скляних дверях офісу і швидким кроком пішла на вихід.