Артем мовчки дивився на Катю.
— Ти справді не знаєш? — тихо повторив він.
Катя відкрила рот, але слова не виходили. Вона плуталася. Не тому, що хотіла когось обдурити… а тому, що боялася зробити остаточний крок.
І саме цього чекала Аліна.
— Ой, я ж ще дещо не сказала, — ніби між іншим додала вона. — Катя вчора просила Максима дати їй час. Сказала, що їй потрібно “подумати”.
— Що?! — Катя різко повернулася до неї. — Я такого не казала!
Аліна невинно знизала плечима.
— Ну, може, не дослівно… Але сенс був такий.
Артем повільно зробив крок назад.
— Ти просила в нього час? — його голос залишався спокійним, але очі стали холоднішими.
— Ні! — Катя відчула, як паніка стискає груди. — Я просто сказала, що не знаю, що буде далі! Це не означає, що я хочу повернутися до нього!
— Але ти й не сказала, що не хочеш, — тихо втрутилася Аліна.
— Замовкни! — вперше Катя підвищила голос.
Коридор завмер.
Артем дивився на неї довго. Наче намагався прочитати правду в її очах.
— Я не хочу бути варіантом, — нарешті сказав він. — Або я — вибір. Або я — ніхто.
Ці слова вдарили сильніше за будь-яку сварку.
Аліна ледь стримувала задоволену усмішку.
Їй вдалося. Вона посіяла сумнів.
Катя відчула, як усе розсипається.
— Артеме, зачекай… — тихо сказала вона.
Але він уже розвернувся.
Відредаговано: 13.02.2026