Почуте не для всіх

Ти вже зробила вибір? — тихо спитав Максим.
Катя мовчала кілька секунд. Вітер розвівав її волосся, а серце билося так, ніби відповідь могла все зруйнувати.
— Я… не знаю, — чесно сказала вона. — Але я знаю одне: після того вечора я вже не можу бути тією самою.
Максим опустив очі.
— Ти думаєш, мені було легко? — його голос став глухішим. — Це була помилка, Катю. Одна помилка.
— Помилка — це випадково розбити чашку, — тихо відповіла вона. — А зрада — це вибір.
За кущами неподалік хтось ледь чутно поворухнувся.
Аліна.
Вона стояла так, щоб їх не було видно, але чула кожне слово. Її губи повільно розтягнулися в посмішці.
— Ти його вже поцілувала? — раптом різко спитав Максим, піднімаючи погляд. — Скажи чесно.
Катя розгубилася.
— Це не має значення…
— Має! — перебив він. — Для мене має.
Аліна тихо дістала телефон. Вона не записувала — просто чекала потрібного моменту.
— Так, — нарешті сказала Катя. — Я його поцілувала.
Ці слова зависли в повітрі.
Максим стиснув кулаки.
Аліна тихо прошепотіла сама до себе:
— Ідеально…
Вона вже знала, що скаже далі. Трошки перебільшити. Трошки додати. І містечко вибухне чутками.
— Значить, усе ясно, — холодно сказав Максим. — Тільки не роби вигляд, що ти краща за мене.
Він розвернувся і пішов.
Катя залишилася стояти сама, не підозрюючи, що її слова вже мають свідка.
І що завтра в школі про неї говоритимуть більше, ніж вона готова витримати.