Катя не могла зосередитися весь вечір. Слова Аліни крутилися в голові.
“Цікаво, як швидко Максим про це дізнається…”
Вона знала — якщо не поговорить із ним сама, усе стане ще гірше.
Наступного дня Катя чекала його після уроків біля шкільного подвір’я. Холодний вітер розвівав її волосся, а руки зрадницьки тремтіли.
Максим вийшов із будівлі й одразу помітив її.
— Ти щось хотіла? — його голос був рівний, але очі — холодні.
Катя зробила крок ближче.
— Я хотіла поговорити. Нормально. Без криків.
Максим мовчав.
— Те, що ти бачив… — почала вона, — це не через помсту. І не щоб зробити тобі боляче.
Він гірко усміхнувся.
— Справді? Бо виглядало інакше.
— Максим… — її голос став тихішим. — Ти зрадив мене. Я бачила тебе з Аліною. І це було не “не те”.
Його щелепа стиснулася.
— Це була помилка.
— А поцілунок — теж помилка? — тихо спитала вона.
Він мовчав.
Катя глибоко вдихнула.
— Я не знаю, що буде далі. Але я не хочу, щоб ми ненавиділи одне одного.
Максим подивився на неї довго. В його очах уже не було злості — тільки щось болюче.
— Ти вже зробила вибір? — тихо спитав він.
Катя не змогла одразу відповісти.
Бо вона й сама не знала.
І саме це було найстрашніше.
Відредаговано: 13.02.2026