Провина і вибір

Катя йшла коридором майже без свідомості, тримаючи рюкзак міцніше, ніж потрібно. Серце калатало, а думки бігли шаленим потоком.
Вона знала, що Артем був поряд, що він її підтримував, але всередині неї все одно тліла провина.
— Я… я все зіпсувала, — тихо прошепотіла Катя сама собі. — Максим… він мій перший… а я…
Її руки тремтіли. Вона пригорнулася до стіни, намагаючись заспокоїтись, але сльози знову підступили.
— Чому я не можу бути просто щасливою? — зітхнула вона. — Чому все так складно?
Пара кроків позаду почувся тихий звук — Артем не відставав.
— Катю, — сказав він спокійно, але уважно, — не винна ти в тому, що хтось ревнує. І ти не винна, що робиш вибір.
Вона різко обернулася.

Вона різко обернулася.
— Ти чого слухаєш? — різко спитала Катя, відчуваючи, як серце калатає.
Артем трохи здивовано підняв брови.
— Ну… я хочу тебе підтримати, — тихо сказав він, але уважно, намагаючись не тиснути.
Катя глибоко вдихнула.
— Дякую, що ти за мене заступився в коридорі… — її голос тремтів, — але за мною ходити не треба.
Артем лише кивнув, не ображаючись.
— Добре, — сказав він спокійно. — Я поруч, коли тобі потрібно. Але не нав’язуюсь.
Катя відчула легке полегшення. Ще трохи напруги залишалося в грудях, але його слова наче трохи розтопили холод, що тиснув на серце.
Вона тихо видихнула, відчуваючи, що провина, яка тиснула на неї після бійки та поцілунку, ще не зникла. Але зараз вона знала: Артем не засуджує її.
І хоч серце її все ще калатало, Катя зрозуміла — поруч із ним вона може почати дихати трохи легше.