Межа

Новина про поцілунок розлетілася школою швидше, ніж Катя встигла про це подумати. Погляди, шепіт, повідомлення в телефоні — усе тиснуло.
На великій перерві Артем стояв біля вікна. Спокійний, ніби нічого не сталося.
Максим підійшов різко.
— Думаєш, ти герой? — його голос був тихим, але напруженим. — Вчора її навіть не знав.
— А ти знав. І що? — спокійно відповів Артем.
Максим стиснув кулаки.
— Не лізь у моє життя.
— Вона не “твоє життя”, — твердо сказав Артем. — Вона людина.
Ці слова стали останньою краплею.
Максим штовхнув його в плече.
У класі одразу піднявся шум.
— Припини, — попередив Артем, але Максим знову пішов вперед.
Ще один різкий рух — і хлопці вже не стримувалися. Почалася штовханина, парта посунулася, хтось скрикнув.
— Зупиніться! — почувся голос Каті.
Вона підбігла, серце калатало. Страх раптом витіснив усю злість.
— Досить! — крикнула вона, стаючи між ними.
Максим важко дихав.
— Це через тебе, — сказав він, дивлячись на неї.
Артем мовчки витер розбиту губу.
— Ні, — тихо відповіла Катя. — Це через твій вибір.
У коридорі вже було чути кроки вчителів.
Максим відступив першим.
Артем подивився на Катю — не злісно, не гордо. Просто спокійно.
— Ти в порядку? — тихо спитав він.

— Ти в порядку? — тихо спитав він.
— Я… так, — видихнула Катя. — А ти? У тебе кров…
На його нижній губі справді виступила тонка червона лінія. Серце Каті стиснулося.
— Це дрібниці, — спробував відмахнутися Артем.
— Стій, — прошепотіла вона.
Катя обережно підняла руку й притулила пальці до його губ, стираючи краплину крові. Дотик був легкий, але від нього ніби пробіг струм.
Артем завмер.
Він дивився на неї так уважно, що вона раптом відчула, як щоки починають палати.
— Обережніше, — тихо сказав він. — А то ще поцілую.
Катя завмерла.
— Ти завжди так жартуєш? — прошепотіла вона, не прибираючи руки.
— Тільки коли хвилююся, — відповів він так само тихо.
Їх розділяли кілька сантиметрів. Шум коридору ніби зник. Залишилося тільки його тепле дихання й її прискорене серце.
Катя повільно прибрала руку.
— Тоді краще не жартуй, — сказала вона, але в її голосі вже не було злості.
Артем ледь усміхнувся.
— Добре. Тоді скажу серйозно… Я не шкодую.
— Про що?
— Що став поруч із тобою.
Катя відчула, як щось усередині неї тихо змінюється. Не різко. Не боляче.
Просто тепліше.
А в кінці коридору Максим мовчки спостерігав за ними.
І цього разу в його очах була не злість.
А страх.