Ревнощі

Урок тягнувся нескінченно довго. Катя намагалася дивитися тільки в зошит, але відчувала на собі чужий погляд.
Максим.
Він сидів через ряд і буквально прожигав очима Артема. Особливо коли той нахилився до Каті й тихо запитав:
— Ти завжди така зла зранку чи це я особливий?
Катя ледь помітно всміхнулася. Вперше за ці дні.
І цього було достатньо.
Після дзвінка Максим різко встав і підійшов до їхньої парти.
— Можна тебе на хвилину? — холодно кинув він, дивлячись тільки на Катю.
Артем спокійно підняв очі.
— Якщо вона захоче, — відповів він рівно.
У класі стало тихо.
Катя відчула, як серце почало битися швидше. Учора вона плакала через Максима. А сьогодні… він виглядав так, ніби це його зрадили.
— Мені нема про що з тобою говорити, — тихо сказала вона й почала складати підручники.
— Серйозно? — Максим нахилився ближче. — Через цього? Ти навіть його не знаєш.
Артем підвівся.
— Слухай, я не “цей”, — спокійно, але твердо сказав він. — І якщо вона не хоче з тобою говорити — поважай це.

Максим нервово усміхнувся.
— Та ти взагалі хто такий? Іди звідки прийшов.
У класі повисла напружена тиша.
Катя різко встала.
— А чого це він має йти? — її голос тремтів, але вона дивилась прямо на Максима. — Він мій хлопець.
У класі хтось тихо ахнув.
Максим завмер.
— Що?.. — видихнув він.
Катя навіть не дала собі часу подумати. Вона повернулась до Артема, піднялася навшпиньки й поцілувала його в губи.
Коротко. Рішуче. Наче хотіла щось довести.
Її серце калатало так сильно, що вона ледь чула власні думки.
Артем спочатку розгубився. Але через секунду м’яко відповів на поцілунок — без тиску, без гри. Просто спокійно.
Коли Катя відсторонилася, у класі стояла мертва тиша.
Максим дивився на них так, ніби в нього забрали щось важливе.
— Ти це спеціально… — тихо сказав він.
Катя ковтнула.
І тільки тепер вона почала усвідомлювати, що зробила.
Це був не просто жест.
Це була межа.
Максим різко розвернувся і вийшов із класу, грюкнувши дверима.
Кілька секунд ніхто не рухався.
Артем нахилився до Каті й тихо прошепотів:
— Якщо це була помста… то попереджай наступного разу.
Катя відчула, як її щоки знову почервоніли.
— Пробач… я не знаю, що на мене найшло.
Артем уважно подивився на неї.
— А якщо я не проти?
І в цю мить Катя зрозуміла — тепер усе стало набагато складніше.