Маленьке містечко ніколи не спало по-справжньому. Тут усі знали одне одного, а чужі таємниці розліталися швидше за осіннє листя.
Каті було 17. Вона жила на тихій вулиці з каштанами, навчалася в одинадцятому класі й вірила, що її життя вже майже ідеальне. У неї були мрії, плани на майбутнє… і він.
Максим.
Вони зустрічалися майже рік. Він проводжав її зі школи, писав “на добраніч”, тримав за руку так, ніби боявся відпустити. Катя щиро вірила, що це назавжди.
Того вечора вона поспішала до нього без попередження — хотіла зробити сюрприз. У руках стискала маленький пакетик із його улюбленими цукерками. Серце билося швидко, але щасливо.
Та коли вона звернула за ріг старого парку, її кроки різко зупинилися.
Максим стояв під ліхтарем. Але не сам.
Поруч із ним була Аліна — Катина однокласниця. Вона сміялася, а він… тримав її за талію так само, як колись тримав Катю.
Світ ніби став тихішим. Катя відчула, як щось усередині неї тріснуло. Не голосно. Просто боляче.
Пакет із цукерками випав із рук.
Максим підняв очі. Їхні погляди зустрілися.
І в ту мить Катя зрозуміла — її осінь більше ніколи не буде такою ж теплою.
Відредаговано: 11.02.2026