Розділ 62: Тіні з минулого

Дні текли спокійно, навіть щасливо. Ніка й Адріан нарешті відчули себе "нормальною парою", без драми, скандалів чи болю. Вечори на кухні, кава на балконі, поцілунки вранці — все це для них було новим, бо спокій завжди був розкішшю.

Але спокій триває недовго.

У п’ятницю зранку, просто під час планерки, Адріану зателефонували з Київського філіалу. Він вийшов із кабінету блідий, з кам’яним обличчям.

— Я маю поїхати, — сказав він Ніці пізніше. — Щось... серйозне. Але це ненадовго.

Ніка відчула холод у грудях.
— Це через фірму? — спитала, тримаючи його за руку.
— Так. Але не переймайся. Я швидко все владнаю.

Він поцілував її в лоб і поїхав. І хоч поцілунок був ніжним — Ніці здалося, що його тепло забрало з собою все повітря з квартири.

Наступні дні були порожні.

Ніка жила в його квартирі, як у спогадах: кожен предмет нагадував про нього. Вона засинала з телефоном у руках, прокидалася з думкою, що сьогодні він повернеться. Але не повертався.

Він телефонував щовечора. Але був якийсь… інший.
Сухий. Стриманий. Іноді — надто ввічливий.

— Усе добре, Ніко. Не хвилюйся.
— Але я тебе знаю. Ти не спиш… ти нервовий…
— Я справлюсь. Просто довірся.

Але вона знала — він знову щось ховає. Його голос був ніби за стіною. Міцною, як бетон.

Одного вечора вона почула уривок:

> — …Слідство ще не завершене. І якщо документи потрапили до конкурентів — ми всі в небезпеці…
— Ти певен, що це Ірен?
— А хто ще? Її батько міг організувати все це. Вони давно хотіли повернути контроль…

Ніка сиділа на ліжку, не дихаючи. Вона не хотіла слухати, але почула. І тепер її серце билося в паніці.

Адріан знову втягнутий у війну.
І цього разу вона знала — просто "довіряти" буде недостатньо.