Ніка сиділа у своїй новій кімнаті, вдивляючись у телефон. Вона довго не наважувалась. Але знала — настав час.
Вона набрала номер мами. Почула знайомий голос, теплий і схвильований:
— Донечко?.. Це ти? Де ти? Ми так переживали!
— Мамо, я... у Києві. Усе добре. Просто... я зараз працюю. І поживу тут деякий час.
— У Києві? А як же Стас? — у голосі мами з’явилось занепокоєння.
Ніка на мить замовкла. Потім повільно, але твердо відповіла:
— Ми розійшлися. Назавжди.
— Що?! Доню, що сталося? Ви ж… ви ж були разом стільки років…
— Не питай, мамо. Будь ласка. Просто повір — це правильне рішення. Я не можу більше жити з ним.
Зі слухавки було чутно тишу. А потім — зітхання.
— Стас приходив. Питав, де ти. Казав, що хвилюється… Але ти не сказала йому?
— Ні. І не кажи, будь ласка. Він телефонував мені, але я його заблокувала. Мамо, я прошу… я хочу, щоб він забув про мене. Я починаю все з чистого аркуша.
— Добре, доню, — м’яко відповіла мама. — Якщо так треба, ми з татом підтримаємо тебе. Ти — наша дівчинка, і ми завжди будемо поруч.
— Дякую, мамо, — прошепотіла Ніка, відчуваючи, як з очей котяться сльози.
Вона відключила телефон і довго сиділа мовчки. Біль не зникав. Він повільно гнив десь усередині, нагадуючи про все, що було. Але тепер він не керував нею.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
