Глава 4. Після шторму.

Сльози вже майже висохли, але очі досі пекли. Вона сиділа на підлозі, стискаючи в долоні золоте кільце.
Гучний скрип старих дверей змусив відволіктися від розглядування каблучки.
Амелія підняла голову і побачила його. Грей. 
Він повернувся?... Промайнуло в думках.
Але ж він пішов...
Поки дівчина перебувала в шоковому стані, не віривши, що він повернувся після цього всього. Хлопець підійшов до неї, присів поряд та мовчки протягнув пляшку води.
Вона дивилася на неї так, ніби це не пляшка води, а отрута. Амелії було прикро дивитися Грею в очі. Вона боялася побачити там порожнечу, розчарування. Боялася побачити, що нарешті зламала його. 
—Випий. Розглядування пляшки перервав хрипкий чоловічий голос.
Амелія повільно підняла голову. Грей сидів поруч із нею. Він не злився, не кричав. Навіть не вимагав пояснень. Просто був поряд, як і обіцяв. Як і завжди.
Зробивши декілька ковтків води, вона опустила пляшку на підлогу, навіть не закрутивши кришкою — не вистачило сил.
Грей мовчки закрутив її за нею. Амелія була не в собі, постійно себе накручуючи. От-от і він зірветься, точно. Чому він не вимагає жодних пояснень... Думки поглинули її.
—Ти сьогодні хоч щось їла? Замість докорів, Грей цікавиться чи вона поїла. Амелію просто добиває ця турбота. Знов починається істерика, тільки цього разу не через сльози, а через крик.
—Ти серйозно?! Ти дійсно після всього того що я тобі зробила цікавишся тим щоб я поїла?! Грей, ти не нормальний! Я кинула тебе на весіллі, розбила тобі серце, а тобі цікаво чи я поїла..?!
І тут грей нарешті зривається, але не криком, болем. 
—Ти могла просто сказати, що не кохаєш мене.
Від його слів серце ніби защемило. Амелія знала — це не так. Далеко не так. Він просто не розуміє... 
—Я кохаю тебе!
Заперечила одразу ж дівчина, не то захищаючись від цих слів, не то захищаючи його самого. Вона знала що любить, але поки що розповісти чому так вчинила не може, бо сама не знає усієї правди.
—Тоді чому втекла? Розчарований Грей ніби сам не хотів цієї розмови. Він явно не був готовий до таких вчинків дівчини, тимпаче, до такої розмови зараз. Дівчина не могла йому нічого пояснити. Не зрозуміє...
Важкий вздох  був відповіддю на це питання.
Грей лише опустив голову, знаючи — відповіді не буде. Він вже змирився.
Вітер бився у старі вікна готелю, змушуючи їх тремтіти. Десь над морем спалахнула блискавка, а за кілька секунд пролунав глухий гуркіт грому. 
Море темніло з кожною хвилиною. Хвилі билися об берег, вітер завивав у вузьких провулках, а дощ дрібно стукав по склу.
Та шторм між ними втомився. Втомився руйнувати. Втомився змушувати їх тікати одне від одного. 
І поки за вікном природа тільки набирала силу, у маленькому номері старого готелю вперше за довгий час ставало тихіше.
—Ти думаєш я злий через весілля? Неочікувано спитав грей.
—А хіба ні? 
Налякано відповіла дівчина. Їй здавалося, Грей мав би бути просто розлючений.
—Я думав що втратив тебе...
Зізнався чоловік. Від цього щирого зізнання пішли мурахи по тілу. Після цих слів він закрив лице руками. Ці слова тяжко йому далися. Амелія на секунду доторкнулася до нього кінчиками пальців, але одразу ж різко прибрала руку ніби на пальці потрапив окріп. У той момент між ними була прірва, страшна і глибока. Жоден з них не міг її перетнути. Грей занадто виснажений протягом останньої доби через непорозуміння, питання які треба було "закривати" перед та під час весілля. Можливо, це і стало його головною помилкою — займатися всім одночасно, контролюючи кожного та кожну. Не допускаючи жодної помилки у справах, він допустив головну — у своєму житті. Провівши в роздумах близько години, Грей підняв голову, і побачив, поряд сиділа дівчина, руде волосся якої було у нього на плечі, руки обережно складені на колінах піджатих ближче до себе, її голова лежала на власному передпліччі. Між ними було лише декілька сантиметрів, але він відчуваї її так, немов вона одночасно торкається до нього усім своїм тілом, і одночасно знаходиться за тисячі кілометрів.
— Вона так близько, і так далеко водночас...
Обережно вставши він потрусився, на підлозі був щільний шар пилу. Підійшовши до ліжка, трохи поправивши ковдру, він нахилився до Амелії, з обережністю підняв її і завмер. В думках понеслося —Чи правильно я вчиняю... Відкинувши зайві думки, він поклав її на скрипучий матрац дерев'яного ліжка і вкрив теплою ковдрою. В моменті зупинився прямо перед її обличчям, дивився на нього так, ніби все в його житті залежить від неї, трохи зі страхом, але з величезною любов'ю та болем. У ві сні вона навіть не здогадується, через що він проходить, як тримається, щоб просто не втратити контроль біля неї. Відсторонившись, він ще раз на неї глянув. Дівчина спала, ніби в іншому всесвіті, де все добре і не треба вирішувати життєво необхідні задачі, пояснювати та досягати свого, ніби там, де вони знову разом і немає жодних перешкод. 
—Солодких снів, Амелія Вінчест... 
Розчарованим, наболівшим, але таким люблячим голосом промовив Грей. Одинока сльоза скотилася його щокою, яку він миттєво прибрав. Це був перший прояв слабості у цих стосунках, він звик бути сильним для неї, завжди. Присівши на крісло поряд із ліжком він знав — для нього ця ніч буде довгою.