Глава 3. Шторм.

Дихання було збитим, від бігу вже ноги боліли. Босоніж із туфлями у руках Амелія бігла по вулицях міста. Недалеко від пляжу вона сподівалася знайти місце де зможе переночувати. За декілька вулиць вона все-таки знайшла. Готель, який нагадував минуле. Зайшовши в середину, все було як на початку двох тисячних. Картини на стінах. Стійка реєстрації, з темного дерева. Вона розуміла, що у готель нормального рівня її зараз не заселять, без великої кількості грошей, без документів. Це єдиний варіант.
Оплативши одно спальний номер останніми грошима з картки, дівчина пішла на другий поверх. У готелі навіть не було ліфту...
Оцінивши номер на трійку з десяти, дівчина лягла спати. Просто відключилася. Бо бути в постійних роздумах та переживаннях — такий стрес. Після слів сказаних колишньою подругою, Амелія злякалася. Злякалася що все-таки її знайде. Буде вимагати пояснень. Вона боялася не його, а того що не зможе йому пояснити. Не зможе, бо сама не знає. Треба побути наодинці зі своїми роздумами. Але спочатку відпочинок. В темноті ночі, вона прокинулася від гучного звуку. Прислухавшись — стук у двері.
Вона затримала дихання, роблячи вигляд що її не існує. Вона знала хто знаходиться за дверима. Одна її сторона хотіла кинутися до нього в обійми і більше ніколи не розлучатися, а інша хотіла втекти, лише б не бачити його обличчя. Не тому що, коли побачить — зненавидить. Ні. Вона не зможе подивитися йому в очі, такі зелені, немов темний ліс. Щойно побачить, і вже не зможе сказати " ні ". Вона боїться не його, а того, що не зможе йому пояснити.
—Амеліє, я знаю що ти тут. 
Сильний чоловічий голос промовив за дверима.
Вона ще декілька секунд вагалася, відчиняти чи ні... Підійшовши ближче до дверей вона тяжко видихнула.
Прозвучав характерний звук, клацання замку. Вона відчинила йому двері. По-іншому не могла вчинити.
Пройшовши в середину він зачинив за собою двері. Побачивши її мокре волосся із запахом моря, босі ноги всі у піску, серце здригнулося. Оглянувши все навколо, він був просто вражений, як вона взагалі могла зайти в таке місце, не щоб тут ночувати. І стоячи навпроти, довго дивився на неї, мовчки. Вона знала — йому є що сказати, але він не знає з чого почати. Вона ж навпаки, не знала собі виправдання. Вона задавалася питанням — чи дійсно я могла сказати"ні" якщо кохаю...? Якщо б все було так просто...
Вони дивилися одне одному прямо в очі. Грей відвів погляд першим. Не дивлячись на неї промовив.
—Ти хоч розумієш як я злякався? 
Ні, він не кричав, не було грубості в його словах. Його голос тремтів, руки також. Він був розбитим.
Через мене... — подумала дівчина.
Всередині обох бушували емоції та почуття. Але жоден не міг про це сказати. Мовчання, тиша посеред ночі. Двоє закоханих, але таких розбитих людей дивилися одне на одного.
—Що відбувається, Амеліє?
Тихе питання. Без напруги, без вимоги. Просто бажання дізнатися, допомогти.
—Я не знаю як тобі пояснити, Грей... 
Честно зізналася вона. Неможливо було пояснити свої почуття, їх можна тільки відчути. Її переповнювали різні емоції, але розпач узяв верх. Маленькі сльози почали стікати щоками. Тонкі пальці вже не встигали їх стирати. Туш для вій вже не текла — розмазалася ще десь на березі моря. Схлипуючи вона здригнулася. Поглянувши на нього скрізь пелену сліз, вона побачила — йому також боляче. Він теж це відчуває.
Побачивши її сльози — його серце зупинилося.
Коли вона страждала, він усе це відчував.
Було боляче усвідомлювати, що все це через нього. Але як усе виправити, і коли все зруйнувалося..?
Грей дійсно не розуміючи що відбувається із Амелією останнім часом, просто завмер на місці стискаючи кулаки. Не знав як вчинити. Боявся її реакції, боявся що відштовхне, віддалиться.
Хоча, куди ще далі... — пронеслося у думках чоловіка.
—Назви мені хоча би одну причину, Амеліє. 
Він почав обережно підходити до неї, вона ж позадкувала назад. Поки не вперлася в стіну. Він одразу ж зупинився, боявшись її налякати. Вона не витримала. Присіла під стіною, піджавши коліна поклала голову на них і закривши лице руками, у неї почалася справжня істерика. Сльози лилися немов водоспад, руки тремтіли разом із колінами. Всі емоції виходили з неї. Усе, що накопичувалося всередині останні місяці, вирвалося назовні. З боку вона виглядала як мала дитина, яка плаче, бо чогось боїться, або вимагає нову іграшку в магазині. Плаче так, що не може заспокоїтися і починає задихатися. Повітря просто не вистачає. Вона ледве не починає втрачати свідомість — перевтома. 
Грей розуміє, що якщо зараз не втрутиться — потім сильно пожалкує. Почавши обережно підходити, він присів на коліна перед нею. Ніжно доторкнувся рукою її коліна, вона здригнулася. Підняла на нього очі, і зайшлася в ще одній, сильнішій, істериці. Але руку не прибрала. 
—Чшш, тихо. Я поряд. 
Промовив він пошепки, але так щоб вона почула.
Після цих слів ніби щось змінилося, вона чітко розуміла їх сенс. Він завжди обіцяв їй бути поряд і він тримає своє слово. І тут вона зрозуміла — щоб не трапилося, він завжди допоможе. Завжди. 
Але від цих слів, сплеск емоцій став ще дужчим. І вона відкрилася перед ним. Намагаючись пояснити, сказати бодай щось. Вийшло тільки просте:
—Я, я.. Я так перед тобою винна. 
Схлипуючи вона продовжила.
—Ти.. Ти просто.. Я, я не можу... Ти прекрасний, я тебе не варта...
Розкаяння й нічого більше. Він уважно її слухає і намагається заспокоїти ніжно поглажуючи рукою коліно. Вона дійсно трохи заспокоїлася. Але їй все ще було тяжко дихати. Грей піднявся й вийшов з номеру. Амелія просто вражена. 
Це все через мене. Я все зіпсувала. Як завжди... — Подумала дівчина. Гіркі сльози текли вже скрізь, по щоках стікали на шию, із шиї на груди, відкриті у сукні із гарним декольте. Сукня за сотні тисяч була уся в піску, деякі елементи подолу порвані. Нові туфлі, ніби відслужили декілька років й були потаскані життям стояли в кутку поруч. Пишна спідниця плаття закривала ноги — усі подряпані від пішої ходьби містом, і порізами від ракушок на піску.
Її погляд зупинився на золотому кільці. 
Тускле, жовтувате світло поруч стоячого світильника змусило камінь спалахнути яскравим світлом. Амелія стиснула долоню. Колись воно символізувало майбутнє. Тепер — лише минуле.