Глава 2. Дзвінок.

Дихання зупинилося, ніби повітря висковзнуло з легень. Загорівся екран телефону. Короткий надпис: 
Грей❤️
Серце ніби от-от вирветься з грудей. Вона не може зараз з ним говорити. Ні, тільки не з ним. Але й скинути виклик — не варіант. Вона знає наслідки. Він всеодно її знайде. Це ж Грей. Руки почали тремтіти, телефон розвивався від рингтону. Обережно доторкнувшись вона змахнула вправо, натискаючи на зелений колір. Перша секунда. Друга. П'ята. 
Мовчання
Вона знала, що першою не вимовить жодного слова. Нізащо. По екрану стікали краплі морської води в перемішку із піском. Дивно, що цей гаджет досі працює, після того як Амелія разом із ним стрибнула в море не роздумуючи про наслідки.
Чому взагалі я маю думати про наслідки... Пронеслось в голові у дівчини.
Невже я не можу зробити жодного кроку без зайвих роздумів...
Грей сказав би, що я занадто легковажна. І це було б правдою... Думки одна за одною проносилися в голові. Не даючи спокою. Грей дійсно вважав Амелію дещо легковажною. Вона завжди жила "сьогодні", а не думала про майбутнє. Грей ж навпаки — обдумував кожне своє рішення, кожний крок. Вважаючи, що треба думати про майбутнє, не робити того, що може нести потім негативні наслідки. І ні, він не просто застережливий — він знає на власному досвіді. Якого за його не довге, але досить насичене життя, було вдосталь. Амелія ще занадто юна, щоб це розуміти. Через це у стосунках молодят було досить багато розбіжностей. Та попри все, вони завжди знаходили компроміс. Кохання вигравало. Завжди. Та чи буде цей раз таким як наступні. Чи зможуть вони бути разом проти всіх і всього. Амелія так не думає. 
Все занадто складно — ця думка засіла в голові. Амелія не знала в чому саме справа, але знала точно — більше вона так не хоче.
Її думки перервав давно знайомий голос. Тепер її окутав страх. Страх не за себе — за нього...
— Амелія, ти мене чуєш?! Де ти зараз знаходишся?!
Жіночий голос відчайдушно намагався докричатися. Вона впізнала цей голос. Меліса. Подруга з часів старшої школи, колись - найкраща. Та, хто завжди був її підтримкою, надійною рукою допомоги в будь-яких життєвих обставинах. Але рівно два роки тому все змінилося. Дивну поведінку за подругою Амелія помічала й раніше, але це було останньою краплею. Коли в житті Амелії з'явився Грей, Меліса ніби то з глузду з'їхала. Завжди намагалася переманити Грея до себе, ніби він дитина й купиться на її "цукерку". Почали відбуватися дивні речі. Під час проживання в орендованій квартирі, яку знімали вони разом із подругою, саме перед побаченням або особливою датою, зникали речі. Улюблені речі Амелії, спочатку улюблена червона сукня, про яку вона казала подрузі, що збирається одягнути на першу річницю стосунків з Грейєм. Потім спідниця із блискітками, яку вона збиралася одягнути для походу в нічний клуб, куди збиралася йти разом з компанією друзів та Грейєм і Мелісою включно. Таких випадків було багато на протязі півроку відносин з Грейєм. Поки вона не розсварилася із так званою подругою й не переїхала до коханого у квартиру. Потім з Мелісою налагодили відносини, вона просила вибачення. Але ця довіра минулого так і залишилася в минулому.
Якого біса!? — Промайнуло в думках. І тільки одне хвилювання: що з ним? Чому вона дзвонить з його телефону. Хто дав, чорт, їй на це право. 
—Де Грей? Не чіпай його телефон.
Після примирення Амелія ставилася до подруги з обережністю, тому як тільки почула її голос з його номеру — дах знесло. Гнів окутав її, все було як і тумані. Хотілося підійти до неї і сказати: Грей тільки мій!
— Він.. Він... 
Голос у телефоні дуже тремтів. Було відчутно по голосу, що ком в горлі. З цього висновки — вона плаче..?
— Він поїхав. До тебе...
Звідки він може знати моє місцезнаходження... Подумала Амелія.