VI

Декілька днів подорожі пройшли непомітно. Я вирішив спостерігати за розв'язанням конфлікту між сходом та заходом особисто, тому й відправився у дорогу. Одразу після поєдинку з Верумом мені повідомили про цікаву подію в сьомому парсі, яку влаштовують для уникнення братовбивства. Завтра опівдні відбудеться історичний турнір, результати якого з'ясують подальше життя цієї території.
Спеціально для цього утворено коаліцію сусідніх теренів, їх представники стануть незалежними суддями змагань. Всього три розв'язки задачки: перший і другий — парс стає частиною одного з конкуруючих теренів відповідно, а третій — цей край виборює собі незалежність. Кожен учасник мусить довести, що має право на землі.
Щоб якнайкраще перевірити представників опонентів, вирішили провести командні змагання. Сторони доводять, що вміють не просто битися-оборонятися, а ще й мислити і підчинятися.
Як на мене, достойне рішення. В кожній команді п'ять чоловік, і того п'ятнадцять. Всі учасники показують навики оборони, капітани — створення тактик, а рядові — беззаперечне підпорядкування. А заковика в тому, що грають вони, рядові, не за своїх. Свого командира точно слухатимуться, щоб принести перемогу, а от чужого... важче. Тут то судді і зможуть оцінити їх дисципліну. 
За всі три пункти нараховуються бали, відповідно у кого більше, той і переміг.
Я зупинився в невеличкій таверні на окраїні міста, неподалік розташувалась дивовижна місцевість. В ній поєднались різні рельєфи: пагорб, річкова долина, а навколо рівнина зі змішаним типом лісу. В результаті отримали невеликий водопад з унікальним мікрокліматом навколо. Саме там і відбудуться змагання. І, схоже, додатковим критерієм оцінювання стане бережливе ставлення до навколишнього середовища.
Моє тимчасове житло було дуже затишне, чисте і зручне. Нічого зайвого: ліжко, стіл, крісло, шкаф — усе дерев'яне і добротне. З прикрас лише фіранки на вікнах та приємне на дотик покривало, застелене поверх постілі.
Спершу я вирішив поїсти, спустившись вниз до загальної зали, відшукав вільний столик і покликав жестом подавальницю. Це була звичайна, вимучена роботою, жінка.
— Що бажаєте? – голос у неї виявився приємний хоч і владний, схоже, вона тут заправляє нарівні з чоловіком.
— Мені, будь ласка, повноцінний обід і трав'яний збір, – мій вибір недарма пав на чай, адже він є хорошим джерелом сил, а у моєму випадку ще й інформації.
— Обід зачекайте, а от напій буде через декілька хвилин.
І справді, не встиг я оглянути інтер'єр і присутніх, як до мене підійшла.. ее.. напевне, помічниця, до того ж наймолодша. На вигляд років 6-7, в руках дерев'яна велика чаша з паруючою рідиною. Хто доручив цій дитині окріп!!? А дівчинка, наче не помічаючи мене, поставила мій трав'яний збір на стіл і пішла за прилавок. Мдаа, от що зветься сімейний бізнес, допомагають усі: і великі, і малі, хто чим може.
   Взявши чашу, трохи відпив. Ммм, а який смак! Чай виявився чудесним, моє тіло наповнилось сонячним теплом і блаженним почуттям спокою. Це я називаю гідно виконаною робою: кожна стеблинка в цьому зборі зібрана однією людиною ( обов'язково в теплий безхмарний день ), бережно очищена та висушена. Я ніби заглянув у ті миті створення напою. І робота була явно дитячою...