III

 Трішки про особливість амніс: з народження ми маємо дар і не один. По-перше, в нас усі відчуття посилені, по-друге, нас не можливо обвести навколо пальця: ми чуємо брехню за верству. Ще один пункт — це інтуіція, вона настільки розвинена, що в справах державних ми діємо практично на інстинктах. Окрім цього, як захисники ми також наділені підвищеною живучістю, нас ніщо не вб'є, допоки ми потрібні тут. А от, що справді цікаво, то це наш вплив: в нашій присутності всі стають більш піддатливими, краще сприймають інформацію, запам'ятовують, простіше кажучи — слухняні. Щоправда, чим більші емоції вируюють в об'єкта переконання, тим більше зусиль потрібно прикласти.
 Та найбільше мені подобаються наші помічники. Щоб завжди знати, що відбувається в усіх куточках світу, кожна жива істота ділиться з нами своїми спогадами, а щоб швидше це відбувалось, інформація передається між ними на відстані. Таким чином найважливіші новини ми завжди знаємо. Ось і зараз мої асистенти розповідатимуть, що цікавого трапилося в світі.
 Переступивши поріг, я, як завжди, поринув в їх свідомості. Декілька хвилин, і я вже знаю, що на півдні нарешті пройшли довгоочікувані дощі, значить буде багатий врожай. Пощастило, адже на території усіх теренів полюбляють екзотичні фрукти, які там вирощуються. Я підтримую зовнішню торгівлю, адже це додатковий стібок, що зміцнює дружні відносини різних частин.
 А от північ страждає від лютих морозів. Хм.. Що ж спільна справа також об'єднує, в нашому випадку взаємодопомога. Не відкладаючи в далекий ящик, одразу пишу послання в сусідні парси. Мої друзі швидко доставлять.
 А от, що робити зі сходом і заходом!? Природа рідко їх ображає, от вони й шукають собі інших проблем. Навіть зараз не можуть домовитись, до якого терену входитиме межуючий на кордоні парс. Мдаа, силовий розподіл з моїм втручанням не піде: зникну я — зникне розв'язок, знову розпочнеться конфлікт. Компроміс теж не завжди хороший варіант, скажете війна? А це навіть не рішення. Мало того, що загинуть невинні, так після програшу обділена сторона обов'язково захоче реваншу. І так безкінечно. 
 Хтось казав, що війна природня, своєрідна очистка. Як хижаки лікують стадо від кволих і слабких, так і війна — населення від погані. Можливо, це правильно, та мене хвилюють тисячі життів, що полегнуть у битвах і поза ними. Моє серце крається, коли хтось гине, коли істину цінність життя не бачать, коли світлий паросток душі вмирає ні за що. Що ж, певне, гідна причина оправдовує метод війни: запобігання більшого лиха, біди. Як кажуть, вибрати менше із зол. Але поділ нещасних територій?!? Не думаю, що це той випадок. В даній ситуації мені залишається лише спостерігати, чому навчилися народи за тисячі років. На жаль, я не можу втрутитись, це їх екзамен...