Розділ 6. Настя

  Я не планувала йти на вечірку. Справді. У мене був список справ, конспекти, семінар у понеділок. Але Ліза дивиться на мене так, ніби я відмовляюся від шансу прожити молодість.
  — Ти перевелася в новий університет і не можеш проводити кожну суботу з підсвічувачем та маркером.
  — Я не проводжу кожну…
  — Проводиш.
  І ось я стою в кімнаті гуртожитку, де пахне солодким алкоголем і парфумами, музика б’є в груди, а світло миготить так, що складно зосередитися. Я відчуваю себе не на своєму місці.
  Занадто гучно. Занадто близько. Занадто… неконтрольовано.
  — Розслабся, — шепоче Ліза і зникає в натовпі.
  Я роблю глибокий вдих. І тоді бачу його. Марк стоїть біля вікна. Темна футболка, рукави трохи закочені, в руках пластиковий стаканчик. Навколо нього кілька людей, але він не сміється. Просто спостерігає. І в якийсь момент його погляд знаходить мене. Не випадково. Свідомо. Я відчуваю це майже фізично — ніби тепле повітря торкається шкіри. Серце починає битися швидше, і я злюся на себе за цю реакцію.
  Він підходить не одразу. Дає мені кілька хвилин. Ніби перевіряє, чи втечу. Я не тікаю.
  — Не очікував побачити тебе тут, — каже він, зупинившись на відстані кроку.
  — Я теж, — відповідаю чесно.
  Музика гуде. Люди рухаються поруч. Але між нами — дивна тиша.
  — Думав, ти проводиш вечори з книжками.
  — А ти думав про мене? — виривається раніше, ніж я встигаю зупинити себе.
  Його губи ледь помітно тягнуться в усмішці.
  — Трохи.
  Тепло розливається по шкірі. Небезпечно повільно.
  — Тобі тут некомфортно, — каже він тихіше.
  — Звідки ти знаєш?
  — Ти тримаєш спину занадто рівно. І дивишся на двері кожні тридцять секунд.
 Я ковтаю. Він стоїть ближче, ніж потрібно. Я відчуваю запах його парфуму, тепло його тіла.
  — А ти? — питаю. — Тобі комфортно?
  — Мені комфортно, коли цікаво.
  І його погляд ковзає по моєму обличчю повільно. Без поспіху. Без грубості. Але достатньо близько, щоб я відчула це як дотик. Ми не торкаємося одне одного. Але повітря між нами густішає. Я знаю, що повинна відступити. Знайти Лізу. Вийти на свіже повітря.
  Натомість залишаюся. І коли музика на мить стихає, я раптом чітко усвідомлюю: це вже не просто цікавість. І це небезпечно.