Розділ 1. Настя

  Початок вересня ще не називав себе осінню вголос, але вже тихо змінював барви міста. Сонце світило м’яко, без липневої впертості, і в його променях листя лише починало торкатися жовтизни — ледь помітної, ніби сором’язливої. Повітря було прозорим і свіже після нічного дощу, з легким ароматом вологої землі та стиглих яблук, що падали десь у садах. Дерева стояли ще майже літні, та в їхніх кронах уже ховалася нова глибина кольору. Трава зберігала зелень, але ранкові роси лягали на неї довше, холодніші, ніж раніше. Вітер обережно перегортав перші пожовклі листки, ніби перегортав сторінку — не кваплячись, але невідворотно.
  Я йшла вузькою стежкою між корпусами університету, де під ногами ще не шаруділо опале листя, а лише подекуди лежали перші пожовклі листочки — ранні, нетерплячі провісники осені. Я вдивлялася в фасади будівель і в обличчя перехожих, намагаючись не розгубитися серед цього вересневого руху, де все тільки починалося — і навчальний рік, і нові знайомства, і щось більше, що ще не мало назви.
  Я перевелася сюди на другий курс, і хоча офіційно це був просто «перехід», для мене він означав новий старт. Нові правила, нові лекції, нові студенти — усе водночас хвилювало і трохи лякало. Я завжди любила порядок і передбачуваність, а тут усе було невідоме і трохи хаотичне.
  На перших лекціях я намагалася залишатися непомітною: сісти в кутку аудиторії, уважно слухати, детально конспектувати, нікого не чіпати і не звертати на себе увагу. Та студентське життя мало свої закони, і вони швидко знайомили мене з місцевими «легендами». Найчастіше мої думки поверталися до одного імені. Його ім’я тихо, але постійно звучало в коридорах, в обговореннях студентів, у пересудах тих, хто, здавалося, знав все про кожного.
— Чула, що Левченко знову прогуляв пари? — шепотіла дівчина поруч у бібліотеці, не відриваючи погляду від ноутбука.
  Я підняла брови. Левченко… Я ще не бачила його, і все одно вже уявляла собі цього «проблемного студента».
— Хто він такий? — не втрималася я.
— Старший курс, проблемний тип. Викладачі його бояться, а студенти одночасно захоплюються і остерігаються, — кинула коротко дівчина, не піднімаючи очей.
  Я тихо посміхнулася. Він був ніби тінню, присутньою всюди, навіть якщо його фізично не було. Усі ці обговорення створювали образ: карколомна свобода, небажання підкорятися правилам, трохи ризику і багато чарівності.
  Під час обіду я залишилася в бібліотеці, серед стелажів із книжками, і знову чула обривки розмов:
— Кажуть, що Марк Левченко знову затримав охоронця на фізичному факультеті…
— Він просто любить відчувати себе центром уваги.
  Мені було цікаво. Можливо, це просто цікавість нової студентки, яка ще не встигла оцінити всі ризики. А можливо — це перший маленький поштовх, який змусив мій розум звернути увагу на те, що в іншому житті я б ігнорувала.
  Я відклала книгу, вдихнула запах старих сторінок, і раптом відчула легкий подих хвилювання. Новий університет, нові знайомства, нові правила… і один імпульсивний, проблемний старшокурсник, який вже здавалося, захопив мою увагу, навіть не будучи поруч.
  Навколо студенти сміялися, обговорювали пари, розклад і вечірки, а я сиділа і ловила відчуття чужого світу, який раптом став цікавим. І чим більше я слухала, тим більше розуміла, що тепер мені доведеться навчитися жити серед тих, хто виділяється, і тих, хто змушує тебе дивитися на себе з іншого боку.