14)

— Матео! — вигукнув чоловік, коли ми підійшли до найближчого до лісу будинку.

Він залишив свою книгу на столику, піднявся з крісла і пішов до нас. Маг землі привітався і обійняв батька.

— Це Шарлотта, Алекс і Скотт, — Матео представив нас.

— Приємно познайомитися зі всіма вами. Кличте мене просто Пол, — чоловік привітно посміхнувся.

— Приємно познайомитись з вами, Пол, — сказала я і посміхнулась йому у відповідь, а принци потиснули його руку.

— Заходьте, заходьте в дім. Уже пізно. Хочете чаю? — запитав чоловік і зайшов всередину.

Нам не залишалося нічого, окрім того, що виконати його прохання. Матео скоса поглядував на Алекса увесь час, а іноді й на мене.

Ми сіли за стіл, на який Пол ставив різні смаколики. Від моєї допомоги він одразу ж відмовився.

— Синку, ви так вчасно прибули! Кілька днів тому я отримав листа від Енді. Він приїде завтра зранку, — чоловік аж сяяв від радості і подивився на Матео в очікуванні його реакції на цю новину.

— Чудово, — у відповідь маг натягнув посмішку.

Чоловік сів поруч зі мною і я вирішила не втрачати час.

— Пол, ми прибули не просто так. Я цілитель і я хочу допомогти вам побороти хворобу.

Посмішка одразу ж зникла з його обличчя. З'явилася приреченість.

— Мою хворобу неможливо вилікувати, — безбарвним голосом повідомив чоловік. — Ви даремно прийшли.

— Дозвольте мені хоча б спробувати, ви...

— Шарлотта, ви мене не почули? Хвороба невиліковна. Це все. Кінець! Вихід лише один — смерть, — Пол перебив мене, встав і направився до виходу.

— Зупиніться, будь ласка, — попросила я, але чоловік проігнорував мене, тож перед дверима я створила повітряну стіну і утримувала її однією рукою.

— Не жартуйте зі мною, Шарлотта, ви не цілитель, а маг, — сказав він погрозливим голосом і повільно обернувся до мене.

— Одне іншому не заважає, — посміхнулась я і підняла праву долоню. На ній з'явився вогняний метелик, який порухав крильцями і піднявся в повітря, вимальовуючи дивні візерунки.

Пол спочатку завмер у німому здивуванні на кілька секунд, а потім упав на коліна.

— Пробачте мені! Пробачте заради Небес. Я не знав, хто ви, — приречено почав він,  опустивши голову.

— Пол, все добре, — я підійшла до чоловіка і присіла біля нього. — Дайте мені свою руку, будь ласка.

Чоловік на мить перевів на мене свій здивований погляд, а потім знову почав розглядати підлогу, але виконав моє прохання. Я заплющила очі, бо мала зосередитись. Я кілька хвилин відганяла нав'язливі думки про все на світі, окрім цілительства. Коли мені вдалось, я відчула як б'ється серце Пола, як по його венах тече кров. Відчуття накрили мене настільки різко, що я відсахнулася, випустивши долоню чоловіка.

— Лотто, що сталось? — одразу ж занепокоєно спитав Скотт.

— Все добре, — замотала головою я, намагаючись опанувати емоції.

Пол мовчав і знервовано дивився на мене, нічого не розуміючи. Я злегка посміхнулась йому і знову протягнула руку, і він знову вклав свою долоню в мою. Я заплющила очі й одразу ж відчула все те, що й минулого разу, але тепер була готова до цього. Зосередилась на тому, що серце та кров здорові, і процес пішов. Я відчувала як відновлюється кожна клітинка, вливала енергію та спостерігала. Навіть не знаю, скільки пройшло часу до того, як я відчула, що процес завершено і в мене майже не залишилось сил. Розплющила очі і зустрілася поглядом з Полом. Оглянулась: Матео спав у кріслі, а Алекс зі Скоттом дрімали, спершись одне на одного, на дивані.

— Я думаю, вдалось, — радісно прошепотіла я чоловіку.

По його щоці раптом потекла сльоза, а на обличчі з'явилася легка посмішка. Я усміхнулась і обійняла Пола.

— Я не знаю, як мені вам дякувати, Шарлотта! — сказав він. — Я просто не можу виразити всі емоції і всю свою радість, не можу підібрати слів.

— Якби ви дозволили нам переночувати у вашому домі, це було б чудово, — в душі я надіялась, що він дозволить і я нарешті зможу відпочити.

— Звичайно, пані, це навіть не обговорюється. Ходімо зі мною, — Пол підвівся і подав мені руку.

Від відвів мене в сусідню кімнату і сказав, що я можу спати тут, а про хлопців він потурбується.  Від вечері я категорично відмовилась, мріючи лише про м'яку подушку. Чоловік вийшов і я, навіть не роздивляючись кімнату, закрила двері зсередини, а тоді упала на ліжко, закинула на себе ковдру і уже через декілька секунд заснула.

*****

Я розплющила очі і підірвалася з ліжка, бо мене хтось кликав. І першим, що я побачила, став приголомшений вираз обличчя тарлана, його великі чорні очі, повні здивування. Нас розділяли лише декілька сантиметрів, занадто близько, тож я рефлекторно зробила кілька швидких кроків назад. Впершись в ліжко, я сіла на нього, затамувавши подих. Чоловік опустив голову, тож я більше не бачила його емоцій. Пройшли кілька довгих секунд... Він раптом став на коліна зі словами: 
— Пробачте, будь ласка. Я не розрахував те, що... ви можете піднятися так швидко.

— Ем-м-м. Усе добре, не хвилюйся, — сказала я, не знаючи, чого він нього чекати. В голові знову з'явились думки про те, що той маг вогню, який має мене вбити, насправді тарлан.

Я відкрито розглядала його кілька хвилин. Його краса... Важко описати, але таким ідеальним неможливо народитись. 
"Це точно те зілля зміни зовнішності, — подумала я. — Але чому він тоді нічого не робить? Уже не хоче мене вбити?"

— Чому ти знову прийшов? Що тобі від мене потрібно? — спокійно запитала я його.

— Я ваш захисник.

У мене відпала щелепа від здивування. 
Не думаючи, я випалила перше, що було в мене на думці: 
— Хіба ти не хочеш вбити мене?

Здається, в його очах було більше подиву, ніж у моїх. Чоловік розсміявся.

— Але ж я вам лише допомагав, — сказав він, піднявши брову. — Ви годували мене, ласкаво гладили по голові, дозволяли спати поруч. Я не думав, що це наштовхне вас на ідею вбивства.

Я застигла, почувши його слова. Думки перевернулись, перемішались, а потім і взагалі кудись зникли.