9)

Я опустилася на землю, спершись на стовбур найближчого дерева. Неподалік лежали Алекс і Матео. Я уявлення не мала, що робити з останнім.

І як тепер комусь довіряти? Сподіватися, що пощастило і це не людина ордену? Чи надіятись, що, в разі чого, якось та й зможеш врятуватись? А слова Матео про те, що він мав лише спостерігати, а вбити мене має хтось інший і він зараз просто чекає, не давали мені спокою. Тоді чому зараз не вб'є?

Ні Алекса, ні Скотта... Тільки слабенький повітряний щит, користі з якого так багато, що аж нуль. За своїми роздумами я і не помітила, як біля мене з'явився вовк.

— Дан! — спересердя я кинулась йому на шию і розревілася, як мале дівчисько. — Я так більше не можу! Точніше, не хочу! Нехай той маг вогню вб'є мене просто зараз! Мені вже набридло це все! Я так і дня більше не витримаю!

Дан влігся поруч і поклав свою голову мені на коліна, а я почала його гладити. Так сидячи, спершись на дерево, я і заснула.

***

— Не хвилюйтеся, Велика Чаклунко, все буде добре, — я швидко озирнулася, почувши знайомий голос. Я була все ще в лісі, коли переді мною знову з'явився він. Хоча, скоріше, позаду мене… — Ви сильна, Ви все витримаєте. В цьому світі для вас немає неможливого.

Я була здивована, знову побачивши тарлана, але тепер уже не боялася. Точніше, я запевнила себе в цьому. Він був повністю спокійний.

— Здається, у мене їде дах, — я взялася руками за голову і присіла. — Як інакше я можу тебе бачити?

Але він лише ласкаво посміхнувся, підійшов до мене і також присів.

— Це ти маєш мене вбити? — в моїх очах заграла цікавість.

— А Ви мене боїтеся? — запитав він, все ще посміхаючись.

— Здається, вже ні, — я відповіла чесно, дивлячись в його темні очі.

— Не хвилюйтесь, Ви зараз спите, — чомусь я не здивувалася. Його слова здалися мені очевидними, звичайно ж, це просто сон. Мені це сниться.

***

Я підірвалася, від чого прокинувся і Дан. Він все ще був зі мною.

— Я ж просто перехвилювалася, так? Це ж лише сон? — запитала я у вовка. Але він не відповів. — А-а-а! Я тут збожеволію, поки ті двоє прокинуться… Чорт! Матео прийде в себе приблизно тоді ж, коли й Алекс! І де зараз Скотт?!

Терпіння мені сьогодні бракувало… Я тільки те й робила, що намотувала круги, поки Дан лежав і крутив головою, стежачи за мною.

— Так, ти будь тут, а я пошукаю Скотта, — скомандувала я і піднялась в повітряній сфері.

Вже вгорі випустила в сторони кілька хвиль вітру. Відчула щось дивне на початку лісу і помчала туди, але це була всього лишень лисиця. Тоді опустилася на землю і спробувала відчути її.

Це було дуже круто! Я відчула, що неподалік стрибає заєць, як під землею тече вода, ціла підземна річка, і ще відчула якесь тіло. Цього разу вже не летіла — бігла зі швидкістю вітру. Я знала: він десь поруч, десь неподалік. Помчала за відчуттям і вибігла на галявину.

— Нарешті, знайшла! — за кілька метрів від мене лежав Скотт.

Лише повертаючись до місця, де залишила Алекса і Матео, я зрозуміла як високо зараз сонце. І я навіть не уявляла, коли закінчиться дія цього клятого сонного пилу. Через кілька днів, кілька годин, чи навіть декілька хвилин.

Опустивши Скотта біля Алекса і зв'язавши Матео, я відшукала в сумці мага повітря книгу про різні зілля, магічні речі, артефакти та інструменти. Інформацію про сонний пил я знайшла досить швидко. У книзі було сказано, що дія цього порошку мине приблизно через тридцять годин.

І я знову опустилася на землю, аналізуючи отриману інформацію. Скільки я так просиділа, точно не знаю, але вивів мене з цього стану Дан.

— От що це за чоловіки? Ну скажи мені, вони мають мене захищати, чи я їх? Чому їм зараз можна спати, а мені ні? Може, посипати і себе чим чортовим пилом? — вовк лише сидів і дивився на мене, трохи нахиливши голову на бік. — Може, хоч ти будеш зі мною, Дане?

Приблизно я вже вигадала, що буду робити, але мій план був далеко не ідеальний. Я вирішила на деякий час осісти в цьому лісі. Було трохи ризиковано, що нас знайдуть. Але, перевіривши деяку територію, я зрозуміла, що цей ліс просто велетенський, дуже старий і сюди вже давненько ніхто не ходив.

Засунула долоню в карман: дивно, що прикраси з балу все ще були при мені і я їх не розгубила. Сережки і кольє мені було дуже шкода продавати, а от срібну шпильку можна. Я вже знала, що продам прикрасу, а на ті гроші куплю трохи їжі, можливо, якісь книги по магії, і ще щось. Тож я направилася в селище. На виході з лісу Дан зупинився, а коли я знову озирнулася — вовк зник. Я лише хмикнула і пішла по стежинці.

Як виявилося пізніше, Гречане було досить великим селищем. Я б навіть назвала його містечком. Невдовзі я вийшла на широку і галасливу вулицю, на якій було безліч різних магазинчиків. Яскраві будинки переливалися всіма кольорами веселки, а вимощеною дорогою снували люди і вершники. Я зазирнула в перший-ліпший ювелірний магазин. Продзвенів дзвіночок і ще зовсім юний продавець обернувся до мене з люб'язною посмішкою на обличчі і словами:

— Чим можу вам допомогти, пані?

— Я б хотіла запропонувати вам одну дрібничку, — посміхнувшись хлопцю у відповідь, я підійшла, дістала шпильку і поклала її на прилавок перед ним. Він узявся зосереджено розглядати вишукану срібну прикрасу і складне гравіювання у вигляді квітки на ній.

— М-м-м, дорога річ, — протягнув юнак, — але у нас зараз складні часи. Найбільше, скільки можу запропонувати вам — п'ять тисяч лім.

— Ви, здається, сказали, що ця річ дорога… Що ж, якщо у вас складні часи, я звернуся до когось іншого. Тим паче, що в крамничці неподалік за цю шпильку мені вже запропонували шість з половиною тисяч, — заговорила я і потягнулася за прикрасою.

— Сім! Сім тисяч, але це край.

— Дев'ять, і вона ваша, — в мені вже прокинувся азарт і спогади про минуле.

— А чи не задорого? — юнак примружився і скоса глянув на мене.

— Повірте, я добре знаю, скільки коштує ця “дрібничка”.