Після того як ти вирішив вбити мене

8)

Я одразу ж відчула напруження вампіра.

— Ти хто такий? — крикнув Алекс незнайомцю.

— Не хвилюйтесь, я за вас, — кинув маг і пішов до нас. Дивився він на мене якось дивно. Чи то на Алекса?

Але незнайомець наткнувся на невидимий бар'єр, який створив Скотт.

— Які гарантії того, що ти не з ордену, що не вб'єш нас? — подала голос я, виходячи з-за спини вампіра.

— По-перше, якби я хотів вас вбити, то ось так до вас би не з'являвся і був би явно не сам. По-друге, знайшов вас я, знайдуть і інші. Чи не потрібні вам зараз союзники. І ще раз кажу, якби я хотів вас вбити, в друзі не напрошувався би.

— Що будем робити? — спитала я в хлопців.

— Може, він і справді хоче допомогти? — видав Скотт. — Ми можемо поспостерігати за ним деякий час. Алекс, зараз вночі прокинулися твої сили, а отже ми сильніші за нього. Це, звичайно ж, ризиковано, але також є можливість мати ще одного союзника.

Ми зі Скоттом глянули на вампіра. Той, здається, був невпевнений.

— Я… Добре, — приречено видихнув Алекс. — Але я наглядатиму за ним.

— Я також буду обережною з ним, обіцяю, —  я зробила серйозний вираз обличчя, приховуючи посмішку. Розгублений вигляд Алекса смішив мене. А ще, чомусь мені здавалося, що цей чаклун потрібен нам. Просто відчула.

Скотт обернувся до незнайомця, зняв щит і сказав: 
— Ми повіримо тобі.

— Ну нарешті! — маг поспішив до нас і вже хотів взяти мене за руку, але Алекс випередив його і відсмикнув назад. — Гей! Ти чого? Не нашкоджу я Великій!

Я трохи здивувалася і запитала: 
— А звідки ти знаєш, що саме я — Велика?

— Та те, що Великий — дівчина, знає вже увесь люд. Таких вже казок розказують! І що Вона красивіша за принцесу Дотану, і що Вона вміє розчинятися в повітрі і виникати нізвідки, — ми зі Скоттом переглянулись і посміхнулися, згадавши про його зілля, — що Велика вже має свій орден і до чогось готується. А ще, — маг трохи нахилився вперед і заговорив тихіше з інтригуючим виразом обличчя, — кажуть, що Ви вбили головного радника принца вампірів, його праву руку.

Всі одразу ж глянули на мене.

— Ви чого це? Не вбивала я блонд… кгм… радника. Я весь час була з вами! — Скотту явно було дуже смішно, він ледь стримувався.

— От і добре, ходімо вже, — скомандував Алекс і пішов вперед, показуючи нам дорогу. — На цю ніч наше завдання таке: чим швидше дістатися до селища Гречане. Там поповнимо запаси, неподалік відпочинемо і складемо план наступних дій.

— Якщо чесно, Лотто, то я здивований, — ззаду підійшов Скотт і по-дружньому, легенько штовхнув мене плечем. — Відпочиваєш ти мало, майже не їси. Звідки в тебе стільки сил. Коли з зіллям з самого початку нічого не вийшло і ми застрягли в лісі, ми з Алексом не звернули уваги на харчі.

— Так от що вам в селищі потрібно, — нарешті мене просвітило.

— Гей! — я озирнулася до мага, який плентався позаду. — А тебе як звуть?

В нього одразу ж загорілися очі і юнак підбіг до мене.

— Мене звуть Матео, я маг землі. А… Ви?

— Шарлотта. Або просто Лотта, — я усміхнулась нашому новому другу. — І краще на “ти”.

— Дуже приємно.

— Мені теж.

— Велика, тепер будеш з кожним зустрічним на “ти” переходити? — кинув вампір через плече, глянувши на мене краєм ока. Я встигла роздивитися ту хитру усмішку на його обличчі. Але було щось в його погляді не те.

— Ну він же з нами, в одній команді. Чому б і ні? — і підбігла до Алекса. — Що з тобою? Ти злишся?

— Та ні, — актор з нього хороший, але погляд його я добре побачила.

— Тоді за що? — принц здивовано подивився на мене і, здається, зрозумів, що я від нього не відстану. — За що злишся на мене?

— На тебе не злюсь. Скоріше, на себе. Ми зараз в великій небезпеці. Якщо нас знайшов “цей”, то може знайти й орден. Треба вшиватися звідси. І чим швидше, тим краще, а ми просто повземо, — на правду не дуже схоже, але і така проблема у нас теж є.

— Алекс, а якщо так: ти увімкнеш свою десяту швидкість і побіжиш землею, а ми зі Скоттом захопимо Матео і швиденько полетимо повітрям? Як тобі такий план?

— Гм… Ні, так не піде. Саму тебе лишати не можна, а цьому магу землі я щось не дуже довіряю, — коли Алекс злився, в його очах я бачила якісь золотаві відблиски. Який же він гарний… Як тільки я дивлюсь на нього, одразу згадую той бал і наш танець. І його обіцянку захищати мене теж.

— Лотто! Ти куди пропала?

— А? — я закліпала очима. Оце так задивилася на хлопця! Ще й ця дурнувата посмішка! — Вибач, задумалась.

— Ти так усміхалась. Напевно, щось дуже хороше згадала?

— Ага. То що ти казав?

— Казав, що, хіба що, сам тебе понесу. А ті двоє нехай повітрям добираються, — Алекс подивився на мене в очікуванні реакції, а я навіть розгубилася.

— Ем-м… Так, звичайно. Можна і так.

— Це вже краще! Скотт, зміна планів, — я зупинилася, а вампір повернувся розказати все іншим.

— Може, нехай Лотта полетить з нами? Ще й потренується, — запропонував Скотт.

— О, ні! Я ще від купання не відійшов. Далі хто буде, фенікс?

— Друже, все ж добре закінчилось.

— Вона ще занадто слабка, — Алекс розвернувся, підійшов до мене і присів. — Давай, принцесо, ти ж уже не в сукні. Так буде зручніше і швидше.

— Зустрінемось за лісом на північ від села, — вигукнув Скотт і піднявся вверх разом з Матео.

— Чого чекаєш? — подав голос Алекс. Я обхопила руками його шию і вампір піднявся. — І? Вирішила вже на перших ста метрах злетіти? Що з тобою, Лотто? Ти якась дивна.

— Як скажеш, — я обвила ногами його талію, притиснулася сильніше і поклала голову на плече принца.

Тієї ж миті, як ми зірвалися з місця, мене накрила хвиля спогадів. Усе це вже колись було. Але тоді Алекс допомагав мені, бо я була в сукні, а зараз — бо хвилюється, що знову вскочу в якусь халепу. Дивно якось це було... Вже давно нікого не цікавило моє життя, нікому я не була потрібна. І вже тим паче, за мене ніхто не хвилювався. Це ж так приємно — знати, що ти потрібен хоч комусь. Надзвичайно приємно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше