Після того як ти вирішив вбити мене

2)

Я увійшла в кімнату, яку освітлювали з десяток свічок. Тут стояло п'ять ліжок, три з яких були зайняті. На одному з них сиділо троє хлопців, які одразу спрямували на мене свої погляди.

— О, ще одна везуча. Ну привіт, — підскочив один з них до мене і протягнув руку. — Тебе як звуть?

— Лотта. А тебе? — я потиснула його руку і з цікавістю заглядала в великі блакитні очі хлопця. Він був високий, у хорошій формі, з темно-русим волоссям і, варто сказати, досить симпатичний.

— Я Марк, а це Ендрю та Чарльз, — він кивнув на своїх сусідів.

— Дуже приємно, Лотта, — Ендрю, зеленоокий шатен, одразу зачаровував своєю широкою та щирою усмішкою.

— Приємно познайомитись, — Чарльз виявився досить стриманим. Його зовнішність можна було описати одним словом — аристократична. Правильні риси овального обличчя, білосніжна шкіра, світло—русяве волосся і сірі очі, в яких світилася щирість. Я навіть на хвилинку задивилася на нього. Хлопці виявилися дуже добрі та привітні, чому я була надзвичайно рада.

— Взаємно, — відповіла я і закинула свою сумку на вільне ліжко під самим вікном.

— Приєднуйся до нас! Ми тут знайомимось поближче, жартуємо, розповідаємо цікаві історії і пліткуємо, — запропонував Ендрю з веселою посмішкою на обличчі.

— А чому б і ні? Мені підходить, — я погодилася і сіла на ліжко навпроти. Марк " упав " біля мене зірочкою.

— Мені і досі не віриться, що зовсім скоро я стану справжнім чаклуном. Це, напевно, сон, — і з блаженною посмішкою на обличчі він заплющив очі.

— Слухайте, хлопці, а хто такі флакери? — я підтягнула ноги до себе і сперлася ліктями на коліна, беручи обличчя в долоні і готуючись до цікавої ночі історій.

— Це такі маленькі чарівні створіння. Виглядають вони, як невеличкі чорні шерстяні клубочки. Тільки очі і видно в темряві. Їх запустили в замок для безпеки, щоб сюди не пробрався ніхто зі сторонніх. Вони самі по собі дуже навіть милі. Небезпечні тільки для тих, у кого в голові недобрі наміри. Флакери відчувають емоції людини і, якщо відчують щось погане в думках, починають жахливо і дуже голосно волати, — з ентузіазмом розповідав Чарльз, а я з захопленням слухала. Раніше я також чула багато різних історій про чарівних тварин, але бачила їх лише кілька разів у своєму житті.

— О, хочете фокус покажу? — знову пожвавішав Марк і піднявся на ліктях.

— Ти ж нічого не знаєш про чари, — здивувався Ендрю, а потім розсміявся. — Ну давай, здивуй нас своїми магічним фокусами!

Усім нам було цікаво, що ж таке утне Марк. Адже він нічогісінько не тямив у чарах. Сам тільки дізнався, що, виявляється, чаклун. Хлопець притулив вказівного пальця до губ і шикнув, щоб ми всі замовкли. Він узяв свічку в руки і підніс до обличчя:

— Сьогодні перед вами виступає великий і могутній чарівник Марк!

І хоч на його лиці світилася усмішка, голос став загадковим і навіть трохи страшнуватим.

— Аж мурашки по спині пробігли, — не втрималась я від коментарів і посміхнулася. 
Тим часом наш великий чарівник пішов до дверей.

— Ей, ти що це надумав? Перехотілося вже бути чаклуном? Хочеш, щоб ще до церемонії вигнали? — Чарльз хотів застерегти товариша, але той лише відмахнувся від його слів, як від надокучливої мухи.

Наче щось згадав, Марк повернувся і пішов до свого ліжка, розкрив якийсь пакунок, узяв щось і зупинився перед дверима.

— А тепер ні звуку, зрозуміли? — він серйозно глянув на нас. Ми всі закивали.

Марк трохи відчинив двері, присів і протягнув розкриту долоню в темряву коридору. 
Я одразу ж повільно підійшла до нього і присіла поряд. На кам'яній дорозі лежала долоня хлопця, а на ній шматок сиру. Я підняла брови і з німим запитанням подивилася на Марка.

— Почекай трохи… — ледве чутно прошепотів він. Тим часом ззаду до нас підійшли Ендрю і Чарльз і, слідуючи нашому прикладу, також присіли.

— Добре сидимо! — хотів пожартувати Ендрю через хвилин п'ять безперервного концентрування нашої уваги на руці Марка. Він хотів ще щось сказати, але я,почувши перший звук, штовхнула його ліктем, коли побачила в темряві дві намистинки.

— Лотта, ти чого? — обурився Ендрю, але потім прослідкував за моїм завороженим поглядом і притих. Мені здалося, що ми всі навіть дихати перестали, коли чарівний клубочок підкотився ще ближче і майже торкався долоні Марка. В наступну секунду флакер опинився на тому місці, де лежав сир, кілька секунд повозився, пошурхотів і на нашу кампанію з цікавістю і обережністю дивилася  пара оченят.

Марк підняв ліву руку і хотів простягнути її до чарівної тварини, але клубочок знову зашурхотів і видав якийсь шиплячий звук, віддалено, але все ж трохи схожий на те, як шипить кішка до собаки. Хлопець одразу забрав руку назад. Він уже хотів забрати і другу руку, але я зупинила його. Все ще зачаровано дивлячись на флакера, я притримувала Марка за руку, повільно повністю опустилася на підлогу. Потім, не відриваючи погляда від тварини, я дістала з-за пояса кинджал. Флакер знову зашипів, а я обережно поклала зброю на підлогу і відштовхнула на кілька метрів від себе в темряву. Простягнула руку до клубочка і обережно накрила його долонею. Ззаду мене хтось протяжно видихнув.

Як же загорілися мої очі, коли флакер з чорного став світло-жовтим. Марк заусміхався, поглянув на мене, кивнув, ніби чи то подякував, чи то похвалив, а я усміхнулась йому у відповідь. 
Флакер змінив колір на світло-рожевий.

— О, Небеса! Як гарно… — прошепотіла я.

— Як ти це зробила? — почула я здивований і, одночасно, захоплений голос Чарльза над вухом, від чого навіть трохи здригнулася. 
Та не встигла я відповісти, як збоку почула хлопки долонь.

— Браво, браво! — награно розкидався словами красивий голос. Спочатку було видно лише силует в темряві, а потім з'явився чоловік. Флакер наїжачився, зробився вишневим, а потім і взагалі зник чорною плямою в невідомому напрямку. Коли я змирилася з втечею тваринки, то кинула на незнайомця погляд з-під лоба, так і сидячи на підлозі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше