1)

***

— Раз на тисячу років 
Великий чаклун приходить.
Чотири стихії єднає
В єдиній особі своїй.
Здається, таке й не уявиш.
Та давня легенда говорить,
Що після його приходу
Багато відбудеться дій.
У всім нам відомім Вітрів Королівстві
Ходила чутка колись. 
Казала вона, що всі дари стихій
У Великому цьому злились.
Коли ж бо на небі великий знак буде,
Прийде у наш світ немовля.
І стане воно передвісником лиха, 
Або ж посланцем від Добра.

— Мамо, мамо, розкажи ще якусь казку! — просила маленька дівчинка у жінки. Русі кучерики мило спадали на дитяче личко, а величезні карі оченята дивилися з надією.
 

— Це зовсім не казка, люба. Це давня легенда. Хоча, якщо казати правду, то це лише маленький шматочок, що від неї залишився, — і додала тихіше, — за багато—багато віків. Твоя бабуся розказувала цю історію мені, коли я була ще такою ж маленькою, як і ти.

— Тоді розкажи, розкажи ту історію, матусю, — ніяк не здавалася малеча.

— Добре, але пообіцяй мені, що потім одразу же заснеш, — жінка постаралася зробити серйозне обличчя, але, побачивши радість в дитячих очах, усміхнулася.

— Обіцяю! — карооке янголятко примостилося зручніше в очікування захопливої історії.

— Колись, багато—багато років тому, коли тільки з'явилася магія і з неї створився наш світ, у нього невдовзі прийшов Великий Чаклун. Він був надзвичайно могутнім і володів чотирма стихіями: повітрям, землею, водою та вогнем. Від кожної зі стихій він мав ще й особливий дар. Хтось каже, що він умів літати, інші говорять, що Великий міг воскрешати і мандрувати в часі. Саме він допоміг чаклунам вдосконалити їх вміння в мистецтві магії, розповів, як і коли можна відрізнити просту людину від тої, в якій живуть чари, познайомив нас з різними чарівними істотами. Він керував усім нашим світом і в ньому панували добробут і щастя, — розповідала жінка і слідкувала за зміною виразу обличчя своєї донечки, читала в очах подив і захоплення.

— А де Великий? Чому він зараз не король? — не витримала крихітка і поставила такі хвилюючі для неї запитання. — Я зможу його побачити?

— О, Лотті, він уже давно пішов у інший світ. 

— А коли він прийде, матусю? — з обуренням запитала мала. — Як він міг нас покинути?!

— Усі ми колись підемо в інший світ, — сказала жінка і лагідно провела долонею по волоссю донечки. — А тобі уже давно час спати.

— Але…

— Ніяких " але " , — сказала мати, загасила свічку і лягла біля дівчинки.

***

Кінець весни. Останній день, і тоді прийде літо зі своїми запашними травами, смачними ягодами і гарячими днями. 
Сонце вже сідало за горизонт, коли з лісу виїхав вершник. Якщо придивитися, то стає зрозуміло, що верхи на чорному, як найтемніша ніч, коні їде дівчина. Їде впевнено, і навіть кудись поспішає!

На ній були біла сорочка та чорні корсет і спідниця. Темно-русяве волосся було зібране з боків і кучерявим водоспадом лилось на плечі. В карих очах відбивався захід сонця, а на обличчі грала блаженна усмішка. І хоча вітер бив їй в обличчя, а сонце втікало все далі й далі за обрій, дівчина була щаслива. Вона відчувала себе вільною, живою…

*** Шарлотта ***

Я їхала уже два дні підряд. Звичайно, з невеликими перервами, але це нічого не міняє. Я навіть почала думати, як добре, що Ларт не вміє говорити. Інакше мій кінь давно би вже прочитав мені лекцію про те, що потрібно було виїхати до Сент—Рояла раніше. Тоді я б не поспішала так сильно на "дуже" важливу перевірку. Ну, як перевірку…

Думаю, варто розповісти спочатку.

Двічі на рік в одному місті збирають усіх, кому виповнилося вісімнадцять і перевіряють, чи люди вони, чи чаклуни. Просто підходиш до так званого "пункту прийому", береш голку, проколюєш палець, так щоб крапелька крові впала на зачарований камінь. Якщо він змінить свій колір з чорного на червоний, то ти — чаклун. Для таких особливих проходить спеціальна церемонія, на якій виявляють стихію: воду або вогонь, землю чи повітря.

Але я не з таких… Кілька секунд діла, і назад додому. А все тому, що я — проста дівчина, проста людина. Я швиденько пройду тест і повернуся до своїх справ. Камінь залишиться чорним, а мені поставлять якусь мітку, яка буде означати, що я звичайна, не чаклунка. І навіть ця мітка уже через кілька днів стане невидимою. Її зможуть побачити тільки особливі — чаклуни.

Кажуть, з однієї тисячі новонароджених є лише один маг. Я б усе віддала, щоб від моєї крові камінь засвітився червоним, а на церемонії виявилося, що моя стихія — вода. Та, якщо чесно, я не відмовилась би від жодної зі стихій. Адже так чудово бути сильною, незалежною і не скутою думками про одне лише виживання. Захотіла — пішла на службу при палаці, захотіла — працюєш на себе, допомагаєш іншим за гроші, ти всім завжди потрібна, тебе поважають. Є і багато інших варіантів... Та, як і в будь—якому іншому світі, кожна дівчина мріє вийти заміж за принца. Доречі, принц має право обрати собі будь—яку дружину: людину, чаклунку іншої стихії, або ж своєї. Та навіть шаманку! Але все таки статус…

Особисто я вже давно переросла ці мрії. Я сама вижила. Коли мати померла, мені було п'ятнадцять, а батька я пам'ятаю, його вбили. Я сама жила у будинку біля лісу, сама здобувала собі їжу і заробляла. У мене навіть було невеличке господарство. Я мала кілька курчат і вирощувала на маленькому клаптику землі біля хатини те, що могла. Навчилася полювати, рибалити і торгувати. Через день я ходила до пекарні і допомагала там одній старенькій. За це вона давала мені кілька шматочків хліба, знала ж, що я тепер сирота. Загалом, собою я була навіть дещо задоволена, хоча спочатку мені було дуже страшно, і жах як не вистачало мами і її підтримки.

В Рантоні мене знали майже всі. Містечко у нас не таке уже й велике. Усього тисячі десь три мешканців. Усіх їх я не знала, але знали мене. Грошей у мене завжди було обмаль, тож на ринку у продавців я вибивала найбільші знижки. Майже кожного торговця знала на ім'я і також знала, як правильно підійти: коли надавити, коли похвалити, коли взяти жалістю, а коли гарненькими очима. В бою всі засоби хороші.