Розділ 28

Фелікс

Я вже майже годину як вдома, а її все ще нема. Ті пару годин у компанії Ноя і приставки, справді допомогли розвіятись. Хоч і по приходу в порожній дім всі гнітючі думки повернулись, але було добре трохи відволіктись.

Нас з Ноєм так поглинула гра, що ми геть забули про їжу, тому вдома голодний живіт дав про себе знати. Поки розігрівав те, що лишилось з обіду, написав повідомлення Нес, але відповіді так і не отримав, як і на попередні три.

Ну гаразд, може теревенять про щось і позабували про телефони. Це навіть добре. Мабуть. Їй теж не завадить провести час з подругою. Я давно знаю Стеллу і якою б штормовою вона не була, але вона гарна подруга. Тим паче зараз ще не так пізно – трохи за одинадцяту.

Смачно поїв, весь час нервово зиркаючи на телефон від кожного сповіщення. Але від неї жодної звісточки. Може я даремно панікую, але щось мені неспокійно – вона завжди одразу відповідає.

Помивши посуд, таки не витримав і зателефонував їй. Нічого. Гудки йдуть, але трубку не бере.

Чорт.

Доведеться написати Стеллі.

Фелікс

Будь ласка, скажи Нес, щоб подзвонила мені.

Або хоча б на повідомлення відповіла.

Штормік

Не можу. Вона не зі мною.

Фелікс

Як не з тобою? Вона що, сама від тебе пішла?

Нес казала, ти її підвезеш.

Штормік

Та її й не було зі мною. Після школи ми не

бачились. Вона в останній момент написала, що

хоче побути з тобою, тому не вийде зустрітись.

Тіло замерло, в той час як серце шалено вистукувало.

Фелікс

Цього не може бути. Вона збиралась на

зустріч до тебе. А потім сказала, що ти

написала ніби сама її забереш.

Штормік

Феліксе…

Штормік

Я такого не писала…

Із легень викачали все повітря, а серце зупинилось.

Ні, ні, ні, ні. Цього не може бути.

Тільки не вона. Прошу, тільки не вона.

Я не переживу, якщо з нею щось трапилось. Якщо вони з нею щось зробили, бодай пальцем зачепили – пожалкують, що дожили до цього дня. Хто вони, спитаєте? Та біс його знає! Бо варіантів, чорт забирай багато!

Хвилина і я вже сиджу на мотоциклі. На вулиці холодно, але мені до лампочки. Я маю її знайти. Маю. Інші варіанти виключені.

Першим же ділом помчав на виїзд з міста. Шанс, що вони ще там малий, але все ж є. В рекордні терміни я вже паркувався біля трьох скупчених закусочних. Саме тут я раніше тусувався з мотоциклістами після заїздів. Моциків лишилось мало, але я запримітив один з тих, що шукав. Попрямував до конкретної, бо знав де його шукати.

Зайшовши в приміщення, мені вистачило кількох секунд, щоб знайти його. Одразу рушив до чоловіка.

– Тарене!

Той сидів за баром і одразу озирнувся. На обличчі показалось спантеличення і частка якоїсь радості.

– Фелікс? Що ти тут робиш? Невже скучив за старими друзями?

– Ви мені не друзі.

– Та невже, – гмикнув він. Та я не збирався слухати нічого крім того за чим сюди прийшов.

Тарен світловолосий чоловік трохи за тридцять. І мушу визнати, що він тут чи не єдиний, з ким можна адекватно спілкуватись без бажання при цьому набити йому морду. Не хотілось би псувати хоч цю частинку мого колишнього життя. Але вже як вийде.

– Де вона?!

– Хто?

– Ти знаєш хто. Де Ванесса?! Якщо ви з нею щось зробили…

– Ей, тихо-тихо, – він руками зробив жест заспокоїтись, але я не збирався це робити. – Давай по порядку. Хто така Ванесса? – я і не збирався відповідати, бо він сам чудово знав відповідь. Тому лише стояв з вбивчим поглядом і стиснутими кулаками. – А, це мабуть та дівуля, яку ми бачили з тобою біля притулку. Обличчя її ти нам не показав, але фігура у неї нічого така, – грайливо гмикнув він. Я різко рипнувся до нього, але той притормозив мене, тихо посміюючись. – Та не гарячкуй ти, я просто глузую з тебе. Я бачив її лише раз того дня і все. Навіть не знаю, як вона виглядає. Ну крім фігури, – глузливо підморгнув, посміхаючись. Побачивши мої знову стиснуті кулаки, засміявся. – Я дійсно не знаю, де вона.