Розділ 27

Я була така знесилена, що вирубилась прямо в машині. Насправді, сил у мене з самого ранку було не надто багато, але та поїздка і нервовий зрив добили мене.

Прокинулась, коли авто зупинилось. Не могла не помітити, що Фелікс мав чіткий намір віднести мене в ліжко, хоч і уявлення не маю як він збирався це зробити. Звісно, я оцінила його турботу, але таки не дозволила це зробити.

Сама дійшла до спальні і вирубилась в ту ж секунду, коли лягла на ліжко і обійняла коханого.

Розбудило мене те, що Фелікс намагався вимкнути нав’язливий будильник, не розбудивши мене. В нього не дуже добре вийшло, але все одно вже потрібно вставати.

– Вибач, хотів дати тобі поспати.

– Вже треба збиратись, – сонно бурмочу я.

– Може залишишся вдома?

– Другий день поспіль? Тоді батьки точно приб’ють нас обох, – весело гмикаю, бо не хочу, щоб він згадав мій вчорашній стан.

– Я скажу, що ти погано себе почуваєш. І цим навіть не збрешу.

– Все нормально, любий, – піднімаю на нього погляд і стикаюсь з його збентеженим. – Справді. Пора вже й повчитись.

Він недовірливо зіщулюється, але цілує мене в скроню.

– Ну тоді підіймай свою гарненьку дупку, – легенько ляскає по ній і піднімається.

Ми разом йдемо до ванної кімнати за ранковими процедурами, а згодом спускаємось на кухню.

– На що так дивишся? – питає хлопець, поки робить нам каву, а я сиджу на стільці і втикаю в екран телефону.

– Я згадала про документи, що сфотографували в кабінеті твого батька.

– І що там? – стає позаду, заглядаючи в телефон.

– Він стільки разів знімав житло. Майже на кожен місяць новий договір, нова квартира. Іноді й частіше. Він ніби тікав від чогось, або від когось. Десятки договорів за останні чотири роки і майже всі вони з різних міст. Сусідні, неподалік від нашого, але все одно різні. Навіщо?

Серце забилось швидше від тривоги і хвилювання. Фелікс забрав в мене телефон і почав сам уважніше гортати фотографії.

– Але ж я спитала в нього, як довго він там живе. І він сказав, що майже чотири роки. Навіщо б він брехав? Який у цьому сенс?

Поки я говорила думки вголос, хлопець вже по другому колу продивлявся фото.

– Феліксе? – обережно доторкнулась до нього, коли він вже пару хвилин як завис і дивився в нікуди. – Феліксе, ти в порядку?

– І ти досі не віриш, що в нього хтось є? – розчаровано зітхає.

– Це може означати все що завгодно…

– Ні, не може, Нес. Нащо йому було стільки разів знімати різні квартири? Як на мене тут не має іншого пояснення.

– Але…

– Якщо знайдеш – дай мені знати, – перебиває він мене і йде до сходів. За кілька хвилин вертається вже одягнений і йде до вхідних дверей. – Чекаю тебе в машині.

Не встигла я і слово сказати, як двері зачинились. Відчуття таке ніби по мені бульдозером проїхались. І ні, це не через Фелікса, я його розумію.

Зиркаю на дві чашки кави, що ми так і не випили та йду одягатись.

Вся дорога до школи пройшла в тиші, проте як тільки ми припаркувались і хлопець вже хотів відчинити двері, я його зупинила, накривши його руку своєю.

– Я кохаю тебе.

Він дивиться на мене, погляд лагіднішає, а тіло розслабляється.

– І я тебе, маленька, – тягнусь за поцілунком. – Вибач, що зірвався на тобі.

– Нічого такого не було, – хитаю головою. – Тобі нема за що вибачатись, я все розумію.

– Ти просто золото.

Щасливо всміхаючись, невинно потискаю плечима. На що він тихо сміється, а я кладу долоню на щоку і притягую в новий поцілунок. Так стається, що він тягне мене на себе і я перелажу на його частину і сідаю до нього обличчям. Пару хвилин пристрасного поцілунку і вікна починають запотівати.

– Мабуть треба йти, – шепочу в губи.

– Мабуть, – повторює він і знову цілує.

– Ми так спізнимось.

– Та байдуже.

Ще через кілька хвилин я таки виходжу з машини, не потрудившись перелізти на пасажирський бік. Одразу за мною виходить і Фелікс, через що ми отримуємо декілька засуджуючих і трохи більше схвальних поглядів від тих, хто стояв поряд чи проходив повз.

А тоді натикаюсь на Ноя і його хитру посмішку. Тільки він збирається щось сказати, як його випереджає Фелікс:

– Навіть не смій.

– Та я ж нічого такого і не робив, – невинно піднімає руки.

– Ну звісно, – він налітає на друга і вони починають дуріти як діти, що мене дуже забавляє і тішить. Це так мило.

***

Всі уроки до того як зустрітись з Феліксом і Ноєм в столовій, я пропустила. Ну точніше я була на них фізично, але думки явно були не там. Дещо мені не давало спокою і я зайнялась перевіркою своїх підозр. Міллі непомітно штовхала мене, коли мене кликали вчителі і в цілому, здається, ніхто не помітив, що я прослухала абсолютно все на перших трьох уроках.