Розділ 21

Я не змогла пообіцяти Анселю те, про що він просив, не могла збрехати просто в очі, тому промовчала. Він не дурний і, звісно ж, зрозумів це, та нічого не сказав. Невдовзі після цієї розмови він поїхав, але до того дав мені свій новий номер телефону і адресу. Сказав звертатись до нього, якщо буде потрібно і приходити в гості, коли забажаю. Пропонував це лише мені, бо знав, що його син не піде на це. Та я налаштована поговорити з Феліксом про це і може все ж таки зможу остудити його запал і змушу покращити стосунки з батьком. По малу, але, сподіваюсь, мені це вдасться.

Вже після обіду і кількох годин мовчання, я не знаходила собі місця. Хотіла дати йому час зібратись з думками, та вже не могла не думати про мільйон різних неприємностей, що з ним могли трапитись. Декілька разів дзвонила йому, написала купу повідомлень – жодної відповіді. А усвідомлення, що в гаражі нема його мотоцикла – тільки погіршило все.

В двері подзвонили, і я побігла відкривати їх. Моя посмішка поблякла, коли на порозі побачила двох чоловіків в робочій формі.

– Е-ем, ви хто?

– Містер Моултон тут проживає? Він замовив встановлення сигналізації, – промовив чоловік, насупившись. Виглядав аж занадто серйозним, ніби не працює в охоронній компанії, а сам був тілоохоронцем.

– А, точно. Ем, проходьте.

Я відсунулась, перший чоловік зайшов, одразу напружено роздивляючись двері, другий приязно привітався, поставивши ящик з інструментами недалеко від входу.

Вирішила не заважати і пішла на диван у вітальні – раптом знадоблюсь їм. Невдовзі мене почав хвилювати момент, коли потрібно буде розплатитись з ними, бо навряд чи в мене є потрібна сума, а до Фелікса не додзвонитись. Подумала, що в крайньому разі подзвоню Анселю – навряд він відмовить, це все ж таки і його дім. Ну або мамі. Проте мені не хотілось пояснювати причину встановлення жодному з них.

Коли чоловіки підізвали мене до себе, щоб пояснити як чим користуватись, я ще раз зважувала всі «за» і «проти» кому ж варто подзвонити. Вхідні двері відчинились і всередину зайшов Фелікс. Щоправда не зовсім зайшов, бо побачивши двох чоловіків зі мною в його коридорі, він насупившись, зупинився за пару кроків від дверей.

– Що відбувається? Ви хто? – зі стиснутими кулаками він наблизився до нас.

– Містер Моултон замовив в нас встановлення сигналізації, – той серйозний чоловік говорив так, ніби йому набридло це повторювати.

Фелікс трохи розслабився, проте не до кінця.

– Це я містер Моултон.

Чоловік явно не очікував дізнатись, що його найняв підліток, хоч Фелікс і виглядав старше своїх вісімнадцяти, та, очевидно, недостатньо.

– Що ж, містере Моултоне, – невпевнено почав той, – ми вже закінчили. Бажаєте перевірити?

– Звісно.

І вони вдвох пішли. Другий чоловік явно почував себе не в своїй тарілці, тому швидко попрощавшись, рушив з дому, захопивши з собою ящик, який приніс.

Я сиділа на дивані, коли Фелікс провів робітника до дверей і повернувся до мене.

– Тобі не варто було самій розбиратись з цим. Не відомо що у них на умі. Чому ти мені не подзвонила?

– Я не дзвонила?! – вибухнула я, підірвавшись з місця і в раз опинившись перед ним. – Ти хоч раз телефон перевіряв? Я місця собі не знаходила. А ти не брав слухавку і не відповідав на повідомлення, – розгнівано пихнула його в плече.

Той зависнув на якийсь час і поліз у кишеню за телефоном.

– От чорт, – винувато заплющив очі. – Вибач, маленька, я не хотів, щоб ти хвилювалась.

– Але я таки хвилювалась.

– Вибач, – простогнав і схопив мене в міцні обійми. – Вибач, будь ласка.

Невдоволена, та все ж таки рада, що з ним все добре, тому обійняла у відповідь, вткнувшись носом йому в груди.

– Не роби так більше, – прошепотіла, сильніше притискаючись до нього, ніби він міг в будь-який момент зникнути. – Не йди від мене.

– Ніколи, маленька, ніколи. Вибач, що налякав. Клянусь більше не буду.

Його шепіт заплутався в моєму волоссі, поки він вдихав його аромат.

Решта дня пройшла напрочуд спокійно і затишно. Ми пообідали, подивились фільм у вітальні і знову поїли. Та весь цей час з голови не йшли слова Анселя. Він щось приховує, щось важливе. Це й так було зрозуміло з його розмови з Феліксом, та тепер я в цьому не сумнівалась. Він знає куди більше ніж каже і це не дає мені спокою.

Сидячи на кухні, я потупилась поглядом у чашку з чаєм, що тримала у руках.

– Щось не так? – обережно спитав хлопець на сусідньому стільці. – Ти вже декілька хвилин навіть не кліпала.

– Просто задумалась, – відмахнулась, бо поки що не готова зачіпляти тему про його батька.

– З чаєм щось не так? – припустив той, дивлячись то на мене, то на чашку.

– Ем… Занадто міцний.

– Додай ще цукру. Або якщо хочеш, можу зробити тобі інший.

– Ні, не треба, – і зробила перший ковток. Чай охолонув і цукор навряд чи вже розчиниться. Трохи скривилась від неприємної гіркоти в роті, через що Фелікс засміявся і доторкнувся до чашки, зачепивши мої пальці.