Розділ 19

  Фелікс

Гарне ім’я, чого не можна сказати про його власницю. Дівчина постала переді мною, виблискуючи посмішкою і вже кинулась обіймати мене, але я вчасно зупинив її.

– Чого ти такий злюка?

– Що тобі треба, Аріон? – натомість спитав я, всім видом демонструючи, що не маю бажання з нею розмовляти. Тепер хочу позбутись її до того, як вийде Ванесса. Їй не треба бачити цю зарозумілу стерву, бо потім не уникнути питань, на які я не хочу відповідати. – Кажи і провалюй.

Вона невдоволено скривилась.

– Раніше ти так себе зі мною не вів.

– А ти раніше приховувала, яка ти насправді сука. І до того ж, причина вагомої частини всіх мої проблем – це ти. То як я маю з тобою говорити? Очі б мої тебе не бачили.

– А як щодо інших частин тіла? – вона спокусливо посміхнулась і зробила декілька кроків до мене.

Нахмурившись, зчепив зуби.

– Невже ти справді думаєш, що це спрацює?

– Колись працювало, – знизує плечима.

Колір волосся – єдине, що поєднувало її з Ванессою і за що я чіплявся, поки намагався не думати про дівчину, що кохав так довго. У всьому іншому Аріон її цілковита протилежність. Яка ж дурість. Який чорт мене смикнув зв’язатися з нею?

– Просто йди звідси, – якомога спокійніше промовив я. – Така розмова вже була і з тих пір нічого не змінилось. Між нами нічого нема і не буде. Я бачити і знати тебе не хочу. Тому просто залиш мене в спокої і забирайся звідси.

Дівчина зіщулилась, оглядаючи мене.

– Ти когось чекаєш?

Чорт, і де ділось моє хвалене самовладання, якому так заздрила Ванесса? Зараз просто вибухну.

Їй не можна бути тут, в будь-яку секунду може вийти Ванесса і клопоту не оберешся.

– Просто йди. Я тобі давно вже все сказав.

В полі зору з’явилась Ванесса, щасливо несучи пакети з їжею, та побачивши біля мене іншу, насупилась і сповільнилась. Я швидко рушив до неї і поклавши руку на поперек став трохи підганяти до дверей пасажирського сидіння. Підозріло? Ще й як! Але мене вже почала охоплювати паніка. Дівчата дивились одна одній в очі, а мене трусило все сильніше.

– Феліксе? – Ванесса запитально здійняла брову, все ще хмурячись. Не став нічого казати і зачинивши за нею двері автівки, жваво рушив до своїх.

– Це вона? – встигла вимовити Аріон, перед тим, як я захлопнув свої дверцята і, мабуть, занадто гучно видохнув. Вони метались поглядами від мене до одна на одну. Що ж, мабуть, я заслужив на те що буде.

– Феліксе, хто це? – врешті спитала Ванесса, коли ми рушили.

– Просто підійшла познайомитись. Сказав їй йти далі, але схоже їй це не сподобалось.

Дівчина мовчала, скептично вивчаючи мене і з недовірою спитала:

– Справді?

Вона тобі не вірить, дурень! І правильно робить, бо ти брешеш їй прямо в обличчя! Я не хочу, не хочу, не хочу брехати їй.

Я переможено видихнув і здався.

– Ні.

Вона запитально на мене дивилась, як завжди робила, очікуючи відповідь. Хотілось заплющити очі від безсилля, але за кермом це явно погано думка. Тому просто знервовано потер шию. Я не сказав ні слова до приїзду додому, не міг. Не знав, що взагалі казати чи хоча б з чого почати.

Всередині все стиснулось, коли Ванесса вибігла з машини, захвативши пакети з їжею, що всю дорогу нервово стискала в руках. Закривши за собою вхідні двері і скинувши з себе куртку та взуття, побачив, як вона кинула на острівець пакети і побігла до сходів.

– Нес!

Гайнув за нею і розвернув до себе, поки вона ще не встигла ступити на першу сходинку. Вона важко дихала і не дивилась на мене. Я подумав, що вона плаче і підняв її обличчя до себе.

– Нес, подивись на мене, – тихо прошу, коли вона намагається відвернутись, але я не даю їй це зробити.

– Я… я не маю права злитись на тебе за те, що у тебе було… чи за те, що у тебе був хтось за ці роки. Не маю права ображатись.

– Але ти сердишся. І ображаєшся. І маєш таке ж право на це, як і я, коли ти сказала про той поцілунок з Ліамом, бо готов був піти і розтрощити щось.

Наприклад, щелепу Ліама.

Вона нарешті зустрілась очима з моїми. Не плаче, але ще трохи і потечуть сльози. Я не можу цього допустити. Вона не буде через мене плакати.

– Маленька моя, – заспокійливо шепочу, беручи її обличчя в долоні. – Я… У мене з нею нічого нема і не буде. Просто хочу, щоб ти знала, я ніколи нічого до неї не відчував. Вона була твоєю заміною і вона сама знала про це. У вас однаковий колір волосся, і тоді мені здавалось, що цього достатньо, щоб принаймні спробувати викинути тебе з голови. Але цим я себе тільки обманював, бо ти наглухо засіла там, і я нічого не міг з цим зробити. В моїх думках завжди була тільки ти. І тоді, і зараз.

– Але ви… ви…

Я знав, що саме вона хоче спитати, але не може вимовити. Глибоко видихнув і коротко кивнув. Дівчина зажмурила очі, ніби від удару і спробувала відвернутись, та я завадив.