Розділ 17

Ми повернулись додому, і я одразу взялась готувати обід. Додому? Чи можу я називати дім Фелікса своїм? Я ніколи не хотіла швидко дорослішати, не хотіла по швидше з’їхати від батьків, мабуть, тому завжди так любила Пітера Пена, але… Це все… Фелікс, я, ми разом, все, що відбувалось тут відчувалось як щось звичне, ніби так і має бути. Тому так, я можу назвати це місце своїм домом, насправді могла ще задовго до того як зізналась собі в почуттях до Фелікса.

– Ти взагалі спав? – спитала я хлопця, поки той сидів куняв над тарілкою.

– Типу того, – пожав плечима і знову прийнявся жувати.

Я нахмурилась.

– Це через мене?

– З чого ти це взяла?

– Точно через мене, – понурила голову, тяжко видохнувши.

– Гей, припини, ти ні в чому не винна, – він потягнувся до мене і підняв моє підборіддя.

– Але ти не можеш спати у власному домі, – запротестувала я, та він і сам це розумів, просто був занадто хорошим, щоб це сказати. – Може мені варто повернутись додому? Чи поживу трохи у Міллі.

– Ні, ні і ще раз ні. Ти нікуди не підеш.

– Але ж…

– Ні. Просто я… чорт, я не можу не думати, що ти лежиш в сусідній кімнаті, що ти так близько, а я не можу до тебе доторкнутись.

– Хіба не можеш? – я накрила його руку, що лежала на столі. Він гмикнув.

– Ти, здається, не зрозуміла.

Але я таки зрозуміла. Тому підсунулась ближче.

– Ти в цьому так впевнений? – ігриво посміхнулась, принаймні сподіваюсь, що це саме так і виглядало. Схоже він вразився.

– Я… не хочу тебе квапити.

– Ти і не квапиш.

– І не хочу бути мудаком, що в перші ж дні стосунків затягне тебе в ліжко.

Чи багато хлопців будуть турбуватись з цього приводу? Не думаю. І я вкотре зловила себе на думці, як мені повезло з ним. Може, я і сама з цим поспішаю, але раніше ніколи не усвідомлювала, як сильно мене тягне до нього. Зараз я розумію, що хочу, щоб це був він, щоб мій перший раз був з тим, кому цілковито можу довірити своє серце, душу і тіло.

– Я вдячна тобі за це, але ти останній, кого я можу назвати мудаком.

– Це поки я не затягнув тебе в ліжко, – цілком серйозно буркнув він, і я засмілась, а тоді встала з місця.

– Якщо ти справді так за це хвилюєшся, – протягнула я, повільно рушивши до нього, – то… – перекинула ногу через нього, – я й сама можу затягнути тебе в ліжко, – і опустилась на нього.

– Ох, чорт, – видохнув він і його руки стиснули мої стегна. – Нес, що ти витворяєш?

Та я і сама не знаю. Що мною взагалі керує? Я б ніколи так раніше не зробила. Навіть подумати про це не могла, а тепер сама залізла на коліна хлопця з яким тільки почала зустрічатись. Може, це через те, що його довго не було поруч? Можливо й так, але все, що я зараз точно знаю так це те, що я хочу його. Як він там казав? В усіх розуміннях цього слова.

Я трохи посунулась до його тулуба, а він миттю втиснув пальці мені в стегна, зупиняючи.

– Боже, Нес! Краще не рухайся… взагалі.

На мені з’явилась задоволена пустотлива усмішка, бо я відчула чому саме не треба рухатись. І навмисно трохи поворухнувши стегнами, зручно всідаючись, я закинула руки на його плечі.

– Господи, – тихо простогнав той, на мить заплющивши очі. – Не знущайся наді мною, будь ласка.

– Хіба я це роблю? – все так само хитрувато посміхаючись, поцілувала його в губи, в щоку і тоді в шию. Його дихання збилось з ритму.

– Нес, – хрипко видихнув, застерігаючи.

Я продовжила цілувати його шию, відчуваючи як він твердіє піді мною.

– Ми можемо в будь-який момент зупинитись.

– Ні, не зможемо – я не зможу.

Його руки все сильніше тримали мене, я повернулась до його губ за поцілунком.

– Нес, я… я не можу, я не витримаю. Припини, поки не пізно.

По його диханню і голосу видно, що він на межі. Останній шанс зупинитись і відступити.

Над нами пролунав гучний глухий звук наче щось впало, і ми обидва підскочили на місці.

– Якого чорта?! – гарикнув Фелікс, як і я, дивлячись на стелю. – Будь тут.

Він зняв мене з себе і побіг на другий поверх, не довго думаючи, я пішла за ним. Спочатку він перевірив найближчу до сходів кімнату, що належала його батькам.

– Ти взагалі ніколи не слухаєшся, так? – невдоволено пробурчав той, коли помітив мене в коридорі. Я лише невинно пожала плечима. – І чому я дивуюсь? Нічого не змінилось.

Я весело гмикнула, і поки він заглядав в свою кімнату, пішла до своєї. Все на місці. Як дивно. Коли ми зустрілись в коридорі, стало зрозуміло, що в його кімнаті теж чисто, а тоді простежила за напруженим поглядом Фелікса. Остання кімната, що залишилась. Кімната Тео.

Як тільки хлопець відкрив двері, так і зупинився на місці.