Розділ 16

Після третього уроку, я вийшла з вбиральні і рушила в їдальню, де мала б зустрітись з Феліксом, дівчатами і Ноєм.

– Ванессо.

Знала, що цей момент настане, я вже задовго з цим тягнула. Ліам йшов за мною, знову вимагаючи поговорити.

– Нам нема про що говорити. Те, що було не мало статись, – крокую далі, але Ліам зупиняє мене і загороджує собою шлях. Дозволила йому це лише тому, що сама сказала, що ми поговоримо, а я не звикла порушувати своє слово, як би не хотіла цього уникнути.

– Ти навіть не уявляєш скільки я хотів тебе поцілувати.

Скептично звужую очі. Не вірю жодному слову, цього просто не може бути. Він завжди поводився по-дружньому, але не більше. Я чіплялась за моменти, які по суті нічого не означали: довгі розмови по телефону, посмішки, обійми при зустрічі чи прощанні, якість милі підколи.

– Але зробив ти це, маючи дівчину. Це не правильно, Ліаме. Я не така і не буду так вчиняти.

– Ми з Грейс розійшлись.

– Так, я знаю. Але ви розійшлись вже після того, – спокійно відповіла і побачила його розгубленість. – Зіткнулась з Грейс вчора в магазині. Вона звинуватила мене в тому, що ти кинув її. Не знаю наскільки це правда, але все одно почуваю себе паршиво.

– Не вини себе. В нашому з нею розтаванні нема і краплі твоєї провини.

– Вона так не думає.

– Це не має значення, Ванессо.

Ну звісно.

– Чого ти від мене хочеш?

– Хочу бути з тобою.

Я мала б щось відчути: щастя, піднесення, ейфорію, хоч щось. Але натомість не відчула нічого, зовсім нічого. Він був тим, за ким я гналась декілька років, а тепер коли чую від нього таке… пустота, нічого. І чомусь навіть зараз відчуваю себе винною. Може до психолога сходити? Здається, це ненормально.

Нагадала собі, що весь цей час він був рятувальним колом, я заповнювала ним пустоту, не більше. Навіть при поцілунку я не відчула нічого, то що мала б відчути зараз?

– Ти хочеш бути зі мною, бо я зручна. Твоя дівчина була проблемною, і ти вирішив переключитися на когось, хто завжди поруч, з ким просто легше.

– Це не правда. Ти мені давно подобалась.

– Та невже? Ти ніколи цього не показував. Чому зараз? Бо Фелікс об’явився?

– Д-до чого тут Фелікс? – заїкнувся той.

Нічого не відповіла, лише склала руки на грудях. Набридла ця розмова. Його погляд відірвався від мене, спрямувавшись кудись за мною. Не встигла я обернутись, як мене з-за спини обійняли.

– Все в порядку? – ніжно прошепотів голос на вухо. Ховаючи ніякову посмішку, закивала. Фелікс. Його руки по-власницькі тримали мене за талію, їх жар відчувала навіть під кофтиною. А тоді його голос став твердим, звертаючись до Ліама. – Хочеш щось сказати?

Він нічим себе не видав, але я знала, відчувала, йому приємно демонструвати, що я його.

Я… його? О, боже. Я – його.

Ліам так довго мовчав, що я думала, він просто розвернеться і піде. Може він все зрозумів, а може просто не хотів встрявати у сварку, але він таки справді пішов. Я видохнула з полегшенням і обернулась до хлопця – до свого хлопця. Боже, це так незвично і… приємно.

– Думала, ми зустрінемось в їдальні, – зручно вмощуючись в його обіймах.

– Відчув щось неладне, – спокійно запевним він. – І таки передчуття мене не підвело. Все точно нормально? Що він хотів?

– Ти точно хочеш знати? – зіщулилась я, не маючи бажання його засмучувати.

– Тепер точно так, – він напружився і став похмурішим. Я гмикнула і посміхнувшись, чмокнула його в губи.

– Не хвилюйся. Нічого страшного не сталось.

– Але щось таки сталось.

Смиренно видохнула і в двух словах переказала нашу з Ліамом розмову. В цей час його руки стискали мене сильніше від роздратування і може навіть гніву. Але я завжди притримувалась думки, що секрети ні до чого хорошого не приводять і розкриваються кимось іншим в самий непідходящий момент. Тому буде краще, якщо він знатиме. Я заспокійливо накрила долонями його руки, що досі стискали мою талію.

– Ти – все, що у мене є і все, що мені потрібно, – повторила його ж фразу, коли він зізнався мені у коханні. Ця фраза актуальна для обох сторін.

Він розслабився і припав до моїх губ. Мені все ще було ніяково проявляти свої почуття на людях, до того ж про нас ніхто крім наших друзів не знав. Та схоже, це не надовго. До того ж, це Фелікс, поряд з яким не бачила нічого і нікого навколо, тож за всі незручності я в мить забула.

– Нам треба багато чого обговорити.

– Дуже багато чого, – виправила хлопця.

– Та зараз мене турбує тільки одне… – запитально припідняла брову, очікуючи продовження. – Те, що ти сказала вчора… Я розумію, що ти могла говорити і робити все те на емоціях, тож нічого страшного…

– Ні.

– Що? – розгубився хлопець.

– Я не жалкую ні про жодне слово, що тоді сказала, ні за жодну дію, що зробила. І я не збираюсь забирати слова назад. Ні вчорашні, ні сьогоднішні.