Розділ 15

Після того як вчора ми повечеряли, то просто розійшлись по кімнатам. Я неймовірно втомилась, але скільки б не крутилась на ліжку, не могла заснути. Тільки те й могла, що думати про Фелікса. Що він робить зараз? Думає про мене? У мене досі в голові не вкладається все те, що він сказав вчора ввечері. Що буде тепер? Як мені себе з ним вести? Ми типу… зустрічаємось? Чорт забирай, чому все так змінились? Як? День тому я повернула свого найкращого друга, а тепер ми вже наче і не друзі…  Декілька разів я навіть вставала з ліжка і йшла до дверей, сама не знаю з яким наміром. Що б я йому сказала? Чи що б зробила?

Сьогодні ми не запізнились, але все одно зайшли в школу зі дзвоником. І знову ж таки, розділились, бо спільних занять у нас майже не було.

Як закінчився перший урок, дівчата не зволікаючи потягнули мене кудись. Ми вийшли на вулицю і хоч без курток було збіса холодно, так краще, бо розповідаючи те все, що збиралась, я точно буду червона як помідор.

– Ти прямо світишся, – захоплено промовила Стелла.

– Розповідай давай, – нетерпляче квапила Міллі, поки я збиралась з духом.

Я довго розповідала про вчорашній день, хоч і намагалась казати все максимально коротко і по справі. Тепер вони знають, що я живу у Фелікса через сварку з мамою, але не знають, через що саме ми посварились, бо я не казала про смерть Далії. Очевидно, Фелікс не хоче, щоб хтось знав, хоч я і не розумію чому.

Стелла майже пищала від радості, а Міллі так захопила розповідь, що вона майже не кліпала. А тоді вони вдвох накинулись на мене з обіймами і привітаннями. Ніби мене заміж покликали, ну чесне слово. Але я була сама на сьомому небі, проте ще до кінця не усвідомлювала всього.

– Ти з глузду з’їхала? – долинув до мене сварливий голос Фелікса і я розвернулась до нього. Він сердиться, що я розповіла подругам про… нас? – Ви всі, – обвів нас поглядом. – На вулиці мороз. Що ви тут забули без курток?

Він накинув на мене свою куртку, а дівчата умилялись, глядячи на нас. Я і сама не змогла стримати посмішку, хоч було трохи ніяково. Фелікс завжди турбувався про мене, але зараз це дещо інше.

– Ви чого так дивитесь?  – все ще невдоволено запитав у дівчат. – Заходьте в приміщення. Не вистачало, щоб ви масово застудились.

– Ви такі милі, – радісно протягнула Стелла, ігноруючи наказ хлопця. Той виглядав трохи спантеличено, а потім перевів погляд на мене, зрозумів, що я вже все розтринділа.

Я трохи винувато посміхнулась, дивлячись йому в очі.

– Сердишся?

– Чому я маю сердитись? – на ньому показалось щире здивування.

– Ну бо я розповіла дівчатам. Мені треба було поділитись з кимось і… порадитись, не знаю, – відповіла я, а він трохи занервував.

– Ти ж знаєш, що можеш про все зі мною говорити? – серйозно спитав він. І зараз я відчула себе дитиною, недосвідченою дитиною. – І ні, я не серджусь.

– Знаю, але… дещо можна обговорити тільки з дівчатами.

– Насмілюсь не погодитись, – за ці слова він отримав одразу три скептичних погляди. – Добре-добре, здаюсь, – підняв руки, визнаючи поразку. А тоді стишив голос, щоб почула тільки я. – Ти прямо все розповіла?

Він певно запитує про маму. Я похитала головою і він трохи видохнув.

– Господи! – вигукнула Стелла, чим налякала всіх трьох. – Ви переспали!

– Що? Боже, Стелло, ні, – я махала на неї руками, щоб вона не так верещала. Я вже відчувала чужі погляди на нас і те, як червоніють мої щоки, точно не від холоду, хоч я дуже змерзла. Та то було ніщо порівняно з тим, як потім Фелікс ззаду обійняв мене за шию і солодко прошепотів на вухо:

– Але майже.

Мене кинуло в жар, і куртка накинута на плечі здалась надто важкою і теплою. Я намагалась сховати обличчя в його руках, що обіймали мене. І побачила скептично звужені очі Стелли, що вдивлялись в нас.

– Мг, точно щось було, – запевнила блондинка і вдоволено посміхнулась.

– Стелло! – крикнула їй, а Фелікс лише посилив обійми і захихотів. – Смішно йому, – буркнула собі під носа.

– Так, Стелло, ти права, – звеселено почав хлопець. – А як ти думаєш, чому ми такі не виспані і знову ледь не спізнились на урок?

– Боже, Феліксе! – застогнала я, пихаючи його ліктем у бік, але схоже навіть не зачепила його. – Що ти верзеш?

Тут Міллі подала голос.

– То ви, народ, зустрічаєтесь чи як?

Дівчата витріщались на нас, очікуючи відповідь, а я знову протяжно застогнала:

– О, боже, – це вже майже мій девіз останніх пару днів. І зсоромлено закрила обличчя руками. Знов почула смішки від Фелікса. Йому що подобається коли я соромлюсь?

– Як ви вже мабуть помітили, моя дівчина дуже сором’язлива, – стиснув мене сильніше і приклав свою щоку до моєї. Стоп, що він сказав?

По обличчям дівчат бачу, що мені це не почулось. Ну або це масова галюцинація. Від холоду, наприклад. А таке буває? Як ото в пустелі від спеки.

– Але я обіцяв її не квапити, тож…

Я повільно повернулась до нього.