Розділ 13

Він не договорює, бо нахиляється і цілує мене – цього разу глибоко, несамовито, без жодних стримувань.

Не втрачаючи часу, швидко відповідаю на його порив, руками тримаюсь за його плечі, щоб не впасти під вагою цих емоцій.

– От так краще, – шепочу, коли він трохи відривається, але не відпускає мене.

Його відповідь – важкий видих і тихий стогін:

– Ти справді не залишаєш мені вибору, правда?

Дивлюсь на нього з викликом, грайливо посміхаючись.

– А ти б обрав щось інше?

– Ти зведеш мене з розуму, – знову цей напівстогін-напівгарчання. І припадає до мої губ, доводячи це ділом.

Коли його рука залізла під мою футболку і його долоня обпікла шкіру, я тихо застогнала йому у вуста.

Раптово десь збоку задзвонив мій телефон. По мелодії зрозуміла, що то мама. Але дзвінок швидко завершився, і я не стала про це думати. Мабуть здогадалась, що я не відповім. Задзвонив вдруге, але вже не мій, а Фелікса.

– Чорт, – буркнув хлопець, відриваючись від мене і зазираючи в телефон, що лежав на острівці. – Це твоя мама, – він дуже тяжко дихає, як зрештою і я. – Я не можу так відповісти.

Так, по голосу чутно що щось не те. Він ніби або біг марафон, ну або… або те, що робив насправді.

– Ну то і не треба, – відпихнула його телефон і з очевидним наміром потягнулась до нього за поцілунком. Не бажала відриватись від нього ні на мить.

– Повір мені, я більш за все зараз хочу продовжити, але якщо не відповім буде гірше.

Це правда, яку я все ж не хотіла чути.

Але як тільки він видохнув і зібрався відповісти, дзвінок припинився.

– Може зараз перетелефонує… – припустив той.

– Ти ніби боїшся моєї мами, – звеселено гмикнула.

– Не боюсь, просто… Ну ти неповнолітня, на відміну від мене.

– І що? – не розумію до чого він хилить. – Мені скоро вісімнадцять.

– І ти живеш у мене. Тож у неї є повне право…

Він не договорив, тому я закінчила замість нього:

– Хочеш сказати, що у неї є право подати на тебе в поліцію? – відповіді я не отримала, тож це стало очевидно. Підійшла до нього і обійняла за талію. – Ти серйозно зараз? Як ти взагалі це придумав? Дурненький, вона так ніколи не зробить. Вона любить тебе.

– Але тебе вона любить все одно більше.

– Вона так ніколи не зробить, – повторила, щоб точно запевнити його. І якщо він справді по це думає, то вирішила додати для більшої впевненості.  – В цьому нема сенсу, я не мала дитина і таку заявку ніхто навіть розглядати не буде. Навіть не хвилюйся про це, у неї і думок таких не буде. Це повна маячня.

Навіть не уявляю, як йому таке взагалі могло в голову прийти.

Не встиг він відповісти, як у двері подзвонили.

– Ні, – протягнув хлопець, змучено закинувши голову. – Тільки не кажіть, що це твоя мама. Я… я не в стані зустрічати її.

На момент зависла, а тоді мій погляд опустився нижче, до значно випираючого бугра на його штанях. І знов закусила губу, хитро і задоволено посміхаючись. Як я могла забути про цю… незручність?

Вже роблячи кроки до сходів, поспішно попросив:

– Відкрий двері, будь ласка.

– Ну я не хочу з нею розмовляти, – застогнала я.

Він швидко повернувся до мене і чмокнувши мене в губи, тихо повторив своїм низьким сексуальним голосом:

– Будь ласка.

І я здалась.

– Добре.

Маніпулятор.

Фелікс зник, а я пошкандибала до дверей. Перед тим як їх відчинити, зробила декілька глибоких вдихів, щоб вирівняти дихання і заспокоїти шалене серцебиття.

– Мила моя, – радісно проспівала зразу мама.

– Вже пізно, мамо, – втомлено видихнула, хоча навіть приблизно не уявляла котра зараз година. – Що ти тут робиш?

– Ну, – вона розгубилась. – Я хвилювалась.

– Тобі ж Фелікс вже казав, що я у нього.

– Знаю-знаю, – засмучено протараторила у відповідь. Було боляче дивитись на неї в такому стані, але я ще не готова пробачити її, ще ні. – Я тут тобі речі привезла. Не знала, на скільки ти вирішила залишитись у Фелікса, але зайвим не буде. І захватила книжку, що ти читала.

Вона простягнула рюкзак, повністю забитий речами, наче я відправляюсь на інший кінець світу.

– Дякую, – забрала важкенький рюкзак і вже хотіла попрощатись, але вона не дала мені це зробити.

– Де Фелікс? Мені треба з ним поговорити.

Я спантеличилась і навіть трохи налякалась. Невже по мені було все так зрозуміло? Може помада розмазалась? Та ні, на мені не було помади. Чи може голос видав? Та наче теж ні.

– Е-ем, – дуже сильно розгубилась. – Він… він заснув.

– То он чому він не брав слухавку…

Змогла лише кивнути.