Розділ 12

Я зашарілась ще більше і ніяково посміхнувшись, опустила голову. Та він не дав мені заховати хоч щось від нього, ніжно припідняв моє обличчя, знову змушуючи дивитись на нього.

– Просто дай мені показати це.

– І як… ти збираєшся це зробити? – голос все ще тремтить, слова ледь можу вимовити. Його очі зазирають прямо у душу, його запах окутав мене цілком, його слова проникають у серце, там і лишаючись.

Він нахиляється ближче, його голос стає м'яким, трохи грайливим.

– Дозволь продемонструвати.

Нахиляється ще, даючи шанс відступити, залишаючи вибір як і обіцяв, не робить жодного різкого руху. Та коли він розуміє, що я не відсторонююся, долає цю відстань і його губи накривають мої. Всередині щось вибухає і я вперше в житті можу сказати, що відчула тих метеликів, про які всі говорили. Поцілунок ніжний і неспішний, але цього достатньо, щоб колінка підкосились. Його руки дуже вчасно опиняються на моїй талії, підтримуючи мене. Невпевнено закинула руки йому на шию і притиснулась ще ближче. Я відчувала кожною частиною тіла, як його м’язи напружуються.

Відхилившись зовсім трохи, Фелікс, як і я, намагається відновити дихання і притискається чолом до мого.

– Ще сумніваєшся?

На його обличчі показалась дражлива, задоволена посмішка. А я ж прикусила губу, щоб не видати себе з потрохами і легенько похитала головою. Та схоже це було не зовсім «легенько», бо Фелікс хихотнув.

– Я не буду квапити тебе. У тебе є стільки часу, скільки тобі потрібно.

– Н-не будеш?

Хлопець вигнув брову, а його пустотлива усмішка тільки поширшала.

– Невже я чую розчарування в голосі?

– О, боже, – буркнула я і зніяковівши, закрила обличчя руками і вже розвернулась, щоб втікти.

– Ні, ні, ні, ти нікуди не підеш, – схопив мене і за мить я вже була притиснута спиною до його грудей. Він понизив голос, почулась невеличка хрипота, коли заговорив мені на вухо. – Тут нема чого соромитись.

Від його голосу у мене мурашки по шкірі.

Зміцнив обійми, сильніше притискаючи до себе, а у мене розширились очі, коли я відчула, як щось впирається мені десь в поперек. Терміново треба прикласти щось холодне до моїх щік, інакше я просто згорю.

– Як я вже казав: я хочу тебе. Думаю, ти це відчуваєш, – вдоволено гмикнув, а я прикусила губу. А він знахабнів. – Я дам тобі час, якщо він тобі треба.

Живіт солодко потягнуло від його слів і долоней на моєму тілі, що обпікали, я прямо відчувала як намокли мої трусики.

«Ні, ні і ще раз ні, мені не потрібен час, – кричало моє тіло. – Візьми мене тут і зараз же.»

Але здоровий глузд підказував не гнати поперед батька в пекло і трохи збавити темп.

– Дихай повільніше, – прошепотів все той ж хрипкий голос. Я і не помітила наскільки швидко почала дихати. Зробила як він сказав. – Отак, молодчина, – його подих палив шкіру. – До того ж, не хочеться, щоб Тіан і Кіара звинуватили мене в розбещенні їх доньки. Скажуть, що заманив тебе до себе додому і замислив щось дуже непристойне.

– Припини, – захихотіла я і трохи пихнула його, куди дістала рукою.

– Обережно, маленька. Я теж не залізний, – тон став нижчим і застережливим, але залишався все таким же грайливим і м’яким.

– О, боже, – вкотре повторила я, засоромлено закривши обличчя, зрозумівши куди потрапила рукою.

– Не соромся, – лагідно попросив він. – Зі мною тобі не треба соромитись.

Я повільно прокрутилась в обіймах до нього обличчям. Байдуже наскільки я розчервонілась, хочу бачити його обличчя. Він вирішив погратись? Я теж можу.

Перестала зважати на шалений ритм серця і кокетливо посміхнулась.

– А якщо мені не треба?

– Що не треба? – здивувався той.

– Час. Що як мені не потрібен той час?

Він злегка загарчав, застерігаючи:

– Нес, не грайся зі мною.

– Та невже? – навмисно неквапливо обійняла його за шию.

Та що зі мною? Магнітні бурі? Чи гормони? Так, точно, мабуть овуляція.

– І що ж ти зробиш?

– Нес.

А я і не здогадувалась, який це кайф – дражнити хлопця. Чи пожалкую я потім про це? Все можливо. Чи зупинюсь зараз? Точно ні.

І до біса той здоровий глузд, про який згадувала хвилину тому.

Стала натискати на його шию, змушуючи його нахилитись, бо я сама не могла дотягнутись. Він не опирався, і я одразу відчула його губи на своїх, ледь не застогнавши, поки Фелікс втискав мене в себе сильніше. Поцілунок вже не був таким невинним і легким.

– Господи, Нес, – застогнав прямо мені в губи. – Краще зупинитись зараз, бо потім я просто не зможу.

– То й не зупиняйся.

Він весь тремтить, чи то від збудження, чи то від того, що ледь стримується.

– Не роби те, про що потім пожалкуєш.