Розділ 11

Після того як ми розібрали продукти, я одразу стала до приготування вечері, нехай і пізньої. Фелікс сказав, що прийме душ і прийде допомагати. Але я на це не надто розраховувала.

І от вже в своїй домашній величезній футболці і шортах від піжами, верхню частину якої вже давно не ношу, увімкнула духовку на потрібний режим і сіла на барний стілець, продовжуючи різати салат.

– Допомога треба?

Фелікс спускався сходами. В одних піжамних штанях. І все. Ну… і все! Може під ними щось і є, але… Господи, Ванессо! Припини нарешті! Не можна думати таке про свого ліпшого друга. І точно не треба витріщатись на рельєф м’язів його грудей і преса. Але ні те, ні інше я не могла змусити себе робити. Він тримає себе в формі і займається, хоч раніше я про це не знала. Не могла відірвати погляд від декількох крапель води, що виблискували на його грудях.

Стелла таки була права. Він дуже гарячий. І зараз би сказала, що у мене слинка потекла. Не знаю, як на рахунок слинки, але в іншому… Чорт, Ванессо!

Від одного лише погляду на Фелікса я відчула в рази, в сотні разів більше, ніж при поцілунку з Ліамом. А часто ж кажуть, що ми бажаємо того, що нам недосяжно і коли нарешті отримуємо це, то виявляється воно нам і не потрібно.

Він підійшов до острівця і скуйовдив своє мокре волосся. Тепер ж я не могла не дивитися на його розпатлане волосся, що стирчало в різні боки, при цьому виглядаючи просто неймовірно сексуально.

Закинула ногу на ногу, стискаючи стегна і відводячи погляд, щоб він нічого в ньому не помітив, але не могла ні за що зачепитись ні на столі, ні в кімнаті в цілому.

Дурепа.

– Е-ем… – треба хоч щось вигадати. – Дістань заправку для салату з холодильнику.

Він поставив пляшку з соусом на стіл.

– Ти в порядку? Щось не так?

– Так. Ем, тобто ні, – затараторила я, не знаючи, що сказати, струсила головою. – Все нормально.

– Точно?

Не піднімаючи голови лише кивнула. Він стояв так близько, що я відчувала запах його гелю для душу. Хотілось наблизитись в притул і вдихнути на повні груди, хотілось доторкнутися до нього.

– Гм, ну гаразд. Сходжу за футболкою.

Коли він пішов, я видихнула з полегшенням, бо ще трохи і я таки щось би учудила. Щось зі мною відбувається і я поки не можу визначитись, як саме ставлюсь до цього.

Дорізавши овочі, піднялась зі стільця і хотіла рушити до раковини, але здригнулась, почувши зовсім поряд:

– Давай я.

З-за своїх думок навіть не почула як він повернувся.

– Та я і сама можу.

– Ти вже й так все сама зробила. Дозволь мені хоч щось зробити.

– Я живу в твоєму домі, – нагадала, бо мені досі через це незручно.

– І що? – незворушно вигнув брову, все ще не розуміючи як багато для мене робить.

І дійсно.

На цьому він забрав дощечку і ніж та пішов до раковини.

– Ти завжди мені багато допомагав, – продовжила я, дивлячись на його спину, вже обтягнуту футболкою. Це просто думки вголос. – Навіть коли відсторонився від мене, думав, що захищаєш.

– Ти заслуговуєш на більше, ніж на просто мою підтримку. Можливо, настав час це визнати.

Мій рот відкрився, я поняття не мала, випадково він це сказав чи все ж таки навмисно. Господи… Як це розуміти? Що це означає? Як мені реагувати? В голові каша, стільки питань і жодної відповіді. Чому нема якогось посібника з таких питань? Чи, знову ж таки, чому цьому не вчать в школі? Останнє, що мені зараз треба це теорема Піфагора чи корисні копалини сусідніх країн. Чорт.

Фелікс розвернувся і сперся об стіл позаду, опустивши руки. Я простежила як стікають краплі з його пальців і падають на підлогу. Відраза виникнення калюжі спрацювала швидше за мій мозок, тому я схопила рушник і опинилась перед ним.

– У тебе з рук капає, чудо, – витирання води з його рук не мало бути таким… інтимним, але ним і було.

– Дякую, – накрив мою руку, що витирала його, своєю вже сухою. І я підняла погляд на нього.

Може, на мене так подіяли слова Стелли, що само по собі дурість, але… який ж він гарний.

– Я не розумію, чому тобі так важко прийняти, що ми більше ніж просто друзі.

Ця його фраза вибила мене з колії. Чекала, що він додасть щось типу, що ми сім’я, але цього не сталось.

Як же я розгубилась. Думки метались від втечі і до поцілунку. Так, мені захотілось втекти і заховатись, але ще більше – щоб він нахилився і поцілував мене. Моє серце билося, як палаюче сонце, гаряче й безжальне, і в той ж момент здавалося, що я от-от розтану.

І в цей ж момент запищала духовка, повідомляючи, що вже розігрілась. Я здригнулась від несподіванки і озирнулась на неї. Фелікс взяв протвінь з картоплею і куркою та засунув його в духовку. Тоді став до острівця, щоб перемішати салат з соусом. А я все так і стояла, застивши на місці.

Що, що мені сказати? Звести все на жарт чи почати серйозну розмову? Чи, може, я все не так зрозуміла?