Розділ 9

– Феліксе, – побачила хлопця в компанії його друзів. Побачивши мене, одразу рушив назустріч. Це така буденність, але для мене це дещо незвичне. За стільки років я й забула як це: бачити його посмішку призначену для мене.

– Нес, – посміхається хлопець. – Вже скучила?

Могла б на нього розізлитись за таку зверхність чи принаймні тріснути його в плече, але насправді… насправді так і є, я скучила. Подумати тільки: пройшло два уроки, а я вже скучила за ним. Не змогла не обійняти його, через що він задоволено хихотнув.

– Ми так вчора і не зробили ту кляту презентацію, – заговорила я, вже відсторонившись. – Тоді це було останнє про що я думала.

Він знов реготнув.

– Не хвилюйся, я все зробив.

– Стоп, що? – нахмурилась я. – Коли?

– Ближче до ранку, поки ти спала.

– Що?! Чому ти не розбудив мене?

– Нащо? Ти так солодко спала, а я не міг заснути, то чому ми мали страждати вдвох? Не хвилюйся, все зроблено і вже відправлено Хофману, – він говорив це так просто і легко, ніби він нічого особливого не зробив. Але для мене це не так. Може Стелла таки права…

Я скоротила відстань між нами, знов обіймаючи його. Він засміявся.

– Дякую…

– Тобі нема за що мені дякувати, – знаю, що він говорить щиро. Але невже він не бачить як багато робить для мене? Невже я сама раніше не помічала цього?

Замість слів я притиснулась до нього ще сильніше і весь залишок перерви була з ним. Зайшовши в клас, потягнула до себе Міллі, поки Ліама немає. Стелла майже нічого не сказала і мене це почало турбувати. Зайшовши в клас, Ліам невдоволено глянув на мене, але нічого не сказав.

Після уроку я потягла дівчат в їдальню, там має бути і Фелікс. Коли ми туди прийшли, він вже сидів за столом зі своїм другом Ноєм. Я без роздумів рушила до них і плюхнулась поруч з Феліксом.

– Тримай, – він підсунув до мене стаканчик з кавою.

– О-о, дякую, – задоволено протягнула я, вже роблячи перший ковток з насолодою. – Ти просто супер.

– Це так дивно, – буркнув Ной, спостерігаючи за нами.

– Замовкни, – наказав тому Фелікс. Дівчата, що так і не сіли, гмикнули.

– Ти нічого не будеш? – запитала Міллі.

– Я вже зранку поїла, – відповіла я. – Мені вистачило.

– Ти зранку їла? – здивовано вигукнула Стелла. Невже це так дивує? Так, я майже ніколи не снідаю, але щоб аж така реакція? А тоді вона придивилась до Фелікса. – То все ти, так?

Той кивнув, не приховуючи задоволену посмішку.

– Дуже дивно… – ще раз протягнув Ной. А дівчата пішли купити щось перекусити. – Але я радий знов тебе бачити, – посміхнувся.

– Ти й так мене бачив, – сказала йому.

– Ти знаєш про що я.

І я таки знала. Ной хороший хлопець і добрий друг, він завжди мені подобався і мене гріла думка, що у Фелікса ці чотири роки принаймні був він.

Я почула, як Фелікс стукнув хлопця ногою під столом і захихотіла.

– Ти сміятись з мене надумала? – серйозно почав Фелікс, а тоді по-хуліганськи посміхнувся і почав мене лоскотати.

– Гей, ну припини, – сміялась, відбиваючись від нього. Не відразу, але він таки зупинився.

– Найдивніше те, що ви зійшлись завдяки Хофману, – встряв Ной.

– Все, що хорошого може зробити Хофман це звалити звідси подалі, щоб очі мої його не бачили, – відповів Фелікс і настала сумна пауза, через що я підсіла до нього ближче, а він обійняв мене одною рукою.

– Вибачте… – ніяково промовив хлопець.

– Тобі нема за що вибачатись, – мовила я, бо він справді мав рацію. – Якби не Хофман, Фелікс все ще робив би вигляд, що мене не існує, – дорікнула хлопцю, навіть не дивлячись на нього. За що й отримала «тиць» в ребра. Я знов засміялась, хапаючи його за руку, щоб запобігти повторенню.

– Бачу вам весело, – поряд на сидіння плюхнулась Міллі. Стелла ж сіла на місце з поглядом «а я тобі казала». – Я так рада, що ви знову спілкуєтесь.

– І не кажи. Мені набридло спостерігати з якими сумними очима він зиркав на Ванессу, поки та була десь поряд, – весело гмикнув Ной, відкушуючи шматок бургера. А тоді Фелікс ще раз довбонув того ногою і хлопець ображено скривившись, потер ногу.

Я не вірила, коли про це говорила Стелла, бо це було безглуздо, але тепер це вже не піддається сумнівам. Це сумно і одночасно дуже мило. Тому я посміхнулась Феліксу і знов притиснулась до нього.

– Можу уявити, – тихо гмикнула Стелла, я на неї насупилась, але не загострювала на цьому увагу.

Вже за кілька хвилин розмови ми змінили декілька тем і гиготіли над черговою дурницею.

– Ванессо, – покликали мене позаду.

Чорт, ні. Ліаме, тільки не зараз.

Нехотя я повернулась до нього.

– Можемо поговорити? – продовжив він.

– Вона не буде з тобою говорити, – відповів за мене Фелікс, і я відчула, як його рука лягла мені на коліно. Для Ліама це також не залишилось непоміченим.