Розділ 8

Прокинулась я, як і заснула, в кімнаті Фелікса, але хлопця вже не було. Глянула в телефон, ще рано, навіть будильник не дзвонив. Неохоче вилізла з ліжка і пішла вниз. Ще на сходах почулось шкварчання і запах чогось смаженого.

– Ти чому так рано прокинувся? – позіхнула я, наближаючись до острівця.

– Не спалось, – мовив він і тоді вже глянув на мене. – Доброго ранку.

– Доброго. Це через мене? Я заважала? – затурбувалась я. У власному домі не може виспатись. – Треба було розбудити мене, я б пішла в гостьову.

– Та ні, ти чого. Мабуть… думки в голову лізли, – звучало як дурне виправдання. Може я хроплю? Та ніби ні. Тоді штовхалась уві сні? Це вже більш вірогідно. От чорт. –  А ти чому вже прокинулась?

– Тебе не було поруч, ось і прокинулась.

Що? Ванессо, що ти мелеш? Це я що, загравала тільки що? Та що зі мною? Захотілось стукнути себе по лобу.

Господи.

Фелікс ще трохи подивився на мене, а тоді розвернувся до плити.

– Я залишив тобі нову щітку в ванній.

– Дякую, – невпевнено кинула я і поспішила до ванної.

Повернувшись на кухню, помітила як Фелікс попивав щось з чашки, певно каву, а на місці, де вчора сиділа я, стояла тарілка. Всілась на стілець, а переді мною була тарілка з яєчнею і двома сосисками.

– Що це? – перевела погляд на друга, нахмурившись.

– Яєчня, – відповів він, збито з пантелику.

– Це я бачу. А де твоя?

– У мене ось, кава, – припідняв чашку, демонструючи.

– Так не годиться.

– Не хвилюйся, я вже поїв, – відсторонено махнув рукою, знов погрузившись в телефон.

От брехун.

– Так вже поїв чи все таки кава? – ще більше нахмурилась. Він не звернув увагу. Я стала з місця і рушила до холодильника.

– Що ти робиш?

Не відповідаючи, зазирнула всередину. Там і справді, крім пару соусів і якоїсь банки з незрозуміло чим, нічого не було. Він приготував останнє, що залишилось і віддав мені. Я зітхнула. Господи… Попри всю дурість, що творив, він був занадто хорошим. Знаючи цей будинок, як свій, відкрила верхню шафку і дістала ще одну тарілку.

– Що ти робиш? – перепитав хлопець, слідкуючи за моїми діями. Зайнявши місце, я розділила яєчню навпіл і вже хотіла перекинути частину на іншу тарілку, як Фелікс вихватив її. – Я ж сказав, що не голодний.

– Ви не сходитесь в своїх показаннях, містере Моултоне, – дорікнула я і потягнулась по тарілку, що він тримав.

– Не хочу, щоб ти весь день ходила голодною і все через те, що я не нагодував тебе.

– Ти ж знаєш, що я зранку не їм. А тут вистачить на двох.

– Знаю. Але в школі ти все одно щось купуєш і жуєш.

– Ти слідкуєш за мною? – я підозріло прищурилась.

– Ти завжди так робила.

Я закивала головою, лукаво посміхаючись. Ну звісно, розповідай мені тут.

– Так, досить. Їж давай, – скомандував він і вже піднявся, щоб поставити тарілку на місце. Я схопила його за край футболки.

– Ми або їмо разом, або не їсть ніхто, – рішуче і неймовірно серйозно вимовила я і не чекаючи, забрала тарілку і переклавши половину всього, поставила перед ним. Він роздратовано зітхнув, але таки взяв ще одну виделку і сів поряд. Я вдоволено йому посміхнулась, закидуючи до рота шматок сосиски.

Після сніданку у нас залишився час ще трохи повалятись. Отакої. Такого в мене зроду-віку не було, зазвичай я роблю все поспіхом і виходжу з дому в останній момент.

– То що буде тепер? – запитала я, розвалившись на ліжку, закидуючи ногу на Фелікса, що лежав поряд, трохи нижче подушки.

– Кхм, ти про що?

– Ну ми не розмовляли чотири роки, точніше не так, ти не розмовляв зі мною чотири роки, – виправила сама себе, щоб заодно трохи позлити друга.

– Нес… – протягнув він.

– Як буде тепер? Що буде з нами? – продовжила я. – Чи ти знов зробиш вигляд, що мене не знаєш?

– Нес, припини, – втомлено застогнав.

– Ти не відповів.

– Тобі не варто світитись зі мною.

– Говориш так, ніби ти злочинець, – роздратовано буркнула і повернувшись на живіт, обперлась на лікті і нависла над хлопцем, заглядаючи в обличчя. – Я не буду уникати тебе. Ні в школі, ні будь-де ще. Зрозумів? Навіть не проси мене про це.

– Нес…

– Ні! – одразу урвала його. – Я сказала, ні.

– Це небезпечно… – напружено відповів він.

– Феліксе, не змушуй мене знову бути без тебе. Прошу, – відчайдушно, щиро попросила я. – Феліксе, я люблю тебе. І не хочу провести більше жодного дня без тебе. Я не зможу більше так.

Він затамував дихання, а погляд бігав моїм обличчям. Притягнув до себе, я впала йому на груди.