Розділ 7

– Х-хто? – слабко прокрекчала я.

– Мама… – прошепотів він.

Ноги підкосились і довелось спертись на острівець, щоб не рухнути на підлогу. Ні, ні, ні. Господи, ні, будь ласка, ні. Як це взагалі можливо? Цього не може бути.

Сльози потекли, я і не думала приховувати це чи витирати їх. Я кинулась до хлопця, обіймаючи його так міцно, як тільки могла. Він притиснув мене ще сильніше, ну або притиснувся сам. Я відчувала, як він трясеться від беззвучного плачу.

– Господи, Феліксе…

Я не знала, що сказати, та й в будь-якому випадку жодні слова тут безсилі. Тому просто мовчки плакала в його обіймах, поки він робив те саме.

Її немає… Я не могла повірити в це. Вона була такою доброю до мене, іноді розуміла мене краще, ніж моя мати. Я до останнього чіплялась за думку, що Фелікс скаже, що, так по-дурному, неймовірно дурному, пожартував чи Далія просто спуститься з другого поверху. Але в душі розуміла, такого не буде. Тільки зайшовши в дім, зрозуміла, що тут щось не так.

Це виглядало як довбаний клішований фільм! Фільм, де мама героя, що завжди була зі всіма милою, вмирає на початку фільму. Боже, яка ж дурня!..

Хтозна скільки ми так простояли, доки він повільно не відсторонився. Хотілось так багато всього спитати.

– Коли?..

– На наступний день після пропажі Тео і Дафни.

Це приголомшило мене ще більше.

– Що? І ти стільки мені не казав? Чому? Як ти міг мені не сказати?

Не бажала звинувачувати його в чомусь після того, як він розповів про смерть мами, але просто не змогла стриматись. Накипіло.

– Я б могла бути поруч! Я б хотіла бути поруч з тобою! – я вже майже зривалась на крик, з кожним словом ледь не захлинаючись від сліз і болю. А тоді пихнула його в плече, а він знов притиснув мене до себе, не даючи вирватись і дозволяючи бити його. Я ледве могла рухатись, всі сили ніби вивітрились. – Ти ж знаєш, що вона теж дорога мені? – вже спокійно сказала йому в груди.

– Знаю, – погладив мене по голові, заспокоюючи. – Я хотів сказати, але не міг. Хотів лежати в тебе на колінах і ридати, як дитина. Але це небезпечно.

– Плакати в мене на колінах? Невже я така страшна? – пробурмотіла цілком серйозним голосом, шморгнувши носом. Він хихотнув.

– Небезпечно для тебе. Я не міг ризикувати тобою.

– Що? – заглянула в його очі. –  Про що ти взагалі?

Збираючись з духом, він видохнув і якийсь час просто дивився на мене.

– Мою маму вбили.

Я думала мене вже нічим не шокуєш. Як я помилялась.

– Господи, що? Як це? Вона ж така доброзичлива з кожним.

– Була, – сумно додав хлопець. – Це через батька.

Підозрюю, це ще не останнє потрясіння на сьогодні. Я чекала продовження, але він мовчав.

– Ну? Пояснення буде?

– Я мало що знаю, точніше взагалі майже нічого. Він перейшов комусь дорогу, а помстились через маму. Я весь час думав, що буду наступним. Але гіршими були думки, що вони доберуться до тебе.

– До мене? Нащо я їм? Хто б вони не були.

– Ти здається не розумієш, як такі люди добиваються свого.

Я невдоволено насупилась.

– Я не дурна.

– А я так ніколи і не вважав. Але я ж казав, ти найдорожча людина для мене. Вони могли дістатись до нас через тебе.

– Ну гаразд, в цьому є сенс, але багато чого я все ще не розумію.

– Як і я.

– А де твій батько?

– Поняття не маю, – відсторонено відповів він.

Серце пропустило удар. Сподіваюсь, що він живий.

– Як це?

– Він з’являється так рідко, наскільки це взагалі можливо. Відкупається дорогими подарунками, на які мені насрати.

– Мотоцикл?

Він кивнув.

– Ну крім нього. Він і справді офігенний, – його куточки губ трішки піднялись, і я теж не втрималась.

– Це точно.

– А ще думаю, він живе з коханкою. Вона в нього була ще, коли… мама була жива.

Ми понурили голови. Повірити не можу. Далія неймовірна жінка, як Ансель міг завести коханку? Але питати це у Фелікса я не мала жодного наміру.

– А… що він взагалі такого зробив?

– Уявлення не маю. Може це пов’язано з його коханкою, а може й ні. Я нічого не можу з’ясувати, нічого.

– Ми з’ясуємо це разом, – поклала руку на його, що лежала на стільниці.

– Нес, ні, – твердо відрубав він. – Я не буду тебе в це втягувати.

– Я вже в це втягнута, – заперечила я. По погляду зрозуміла, що він зі мною не погоджується. – Феліксе, будь ласка. Не відштовхуй мене знову. Не закривайся від мене. Дозволь бути поряд, – стиснула його руку, вдивляючись в його очі.