Розділ 4

Мама підвезла мене в школу, і я першим ділом пішла в столову за кавою, де і зустріла подруг. Знов розповіла теж саме, що й мамі про вчорашнє. Вони втупилися на мене, ніби в мене виросла друга голова.

– І… що тепер? – невпевнено запитала Міллі.

– Уявлення не маю.

– Ви будете дороблювати завдання? – Стелла в карман за словом не полізе.

– Не знаю.

– Не здивуюсь, якщо він переїде на інший кінець країни, – гмикнула та.

– Стелло! – обурилася Міллі. – Припини. Що ти верзеш?

– Якби я не хотіла, але я все одно дороблю це кляте завдання. З ним чи без нього.

До уроку вже хвилина, тож я встала з місця і рушила в кабінет, подруги поспішили за мною. По дорозі звісно ж натрапили на Грейс і Ліама, що щось бурно обговорювали, мабуть сваряться. Побачивши нас, Грейс втягнула хлопця в поцілунок. Хотілось по швидше забратись звідси.

– О, Ванессо, – вигукнув Ліам, відриваючись від дівчини, коли ми проходили повз. Та нагородила мене убивчим поглядом. – Привіт, – я посміхнулась, він кивнув моїм подругам. – Привіт, дівчата.

– Ого, привіт. Як це ти зміг відлипнути від своєї дівчини? – жартівливо кинула Стелла. За що Міллі ткнула ту ліктем.

Хлопець зіщулився на Стеллу, а тоді знову повернувся до мене.

– Пам’ятаєш той серіал про який тобі говорив? – ми вчотирьох рушили далі, залишивши Грейс позаду саму. Я кивнула. – Я передумав. Не дивись його, таке лайно.

Я засміялась, не витримавши. Він так довго вихваляв його, рекомендував до обов’язкового перегляду, а тепер ось як вийшло. Я ж казала, що не змогла додивитись навіть першу серію.

– Та невже.

– Так-так, можеш сказати: «Я ж тобі казала», – буркнув він, хоча по обличчю він аж ніяк не був невдоволеним.

– Я ж тобі казала, – легенько пхнула його в плече, і він теж хихотнув.

В класі я вже рушила до своєї парти, за якою сиджу разом із Міллі.

– Можна з тобою сісти? – неочікувано запитав Ліам, коли ми вже майже сіли, а Стелла зайняла місце за нами.

– Ем… – мій погляд зіткнувся з Міллі, вона ледве стримувала посмішку і по-змовницьки припіднявши брови відповіла:

– Завжди, будь ласка.

І пішла до Стелли. Хлопець вдячно посміхнувся, сідаючи поряд.

Весь урок я прослухала, бо Ліам то й діло щось постійно розповідав чи питав, а я ледве стримувала сміх. Всі інші уроки я теж сиділа з Ліамом. Можливо справа в тому, що його кращий друг Нікос сьогодні не прийшов, але мене це не хвилювало. Всі перерви ми провели з Ліамом і нашими однокласниками Ітаном і Діланом, а Грейс, на щастя, я більше і не бачила.

А щодо Фелікса… Він так і не прийшов.

Зі школи ми вийшли знову ж таки вчотирьох.

– Ліаме, – покликала Міллі, чим привернула увагу всіх трьох. – Підкинеш Ванессу додому? У нас зі Стеллою є справи, а ви ж поряд живете.

Я припідняла брову в німому питанні. Немає у них ніяких справ. З нас трьох, лише у Стелли є і права, і машина, Міллі має лише перше, а я взагалі нічого з цього. Саме тому частенько блондинка підвозить мене додому, хоча їй зовсім не по дорозі. А з Ліамом ми справді живемо на сусідніх вулицях і декілька разів, коли мама і Стелла не могли, він відвозив мене.

– Звісно, – без вагань відповів той. – Пішли?

– Любимо тебе, – задоволено кинули мені дівчата і швидко зникли з поля зору.

От гадюки малі.

Авжеж я теж їх люблю. Але це тупо підлаштовано і, до того ж, все одно даремно.

І тільки коли ми сіли в машину, я дещо згадала.

– А ти хіба не підвозиш Грейс додому?

– Вона сама добереться, – пристібаючи ремінь безпеки, відповів хлопець.

– Ви посварились? Якщо замість неї поїду з тобою я, вона зненавидить мене ще більше. Не те, щоб це мене надто хвилювало, але тобі точно попаде.

Я намагалась говорити максимально спокійно і незацікавлено, не дивлячись на нього.

– Чому ти вирішила, що вона тебе ненавидить? – ми виїхали зі шкільної парковки. І я не втрималась і повернувшись до нього, скептично вигнула брову. Ну він ж не міг не помітити. Я не про те, що він мене подобається, а саме про її відношення до мене. Вона то точно знала про мої почуття до нього і сама навіть говорила мені це.

Це було минулого року, як раз після того як він підвіз мене додому.

Досить клеїтися до мого хлопця.

Саме так вона і сказала. Якщо коротко, крім всього іншого.

– Ну чого ти так дивишся? – зиркнув він на мене, стараючись не відволікатись від дороги. – Не може вона тебе ненавидіти, ніхто не може.

– Мг, ніхто крім неї.

Намагалась не приділяти значень його словам, але на мить по тілу розлилось тепло і я таки усміхнулась.

– То ви з Феліксом знов спілкуєтесь? – Ліам змінив тему, за що я йому вдячна. Але тоді зависла.

– Ти про що?