Пролог

Дафна не відчувала нічого, окрім холоду. Від нього зводило пальці навіть у рукавицях, щоки горіли, а від подиху утворювались білі сліди в повітрі. Хоча, можливо, справа була не в зимовій погоді, а в думках, які не давали спокою. Чи це страх? Той, що часом накриває, мов хвиля, ніби з-за кожного дерева хтось спостерігає.

Ліс стояв мовчазний, обтрушений снігом, і лише слабкий хруст кроків її однокласників порушував цю тишу.

– Ти сьогодні якась дивна, – подруга дівчини, Бейлі, зупинилась одразу після неї, хоча та навіть цього не помітила. – Щось трапилось?

– Ні, – швидко відповіла Дафна, опустивши голову. – Просто... я не дуже люблю зиму.

Бейлі гмикнула і пішла далі, а Дафна лишилась стояти на місці, слухаючи шурхіт вітру між деревами. Пальці рефлекторно стиснули рюкзак. Що це? Чому не полишає це дивне відчуття, ніби все йде не так?

Вчитель перервав її роздуми, привертаючи увагу.

– І так, клас, – звернувся містер Хофман. Всі зупинились перед лісом. – Ваше завдання на цей урок – знайти та сфотографувати сліди тварин чи самих тварин, спостереження та дослідження. Деталі у вас на листках з завданням. Ваші зошити при вас, записуйте все коротко, а потім вдома оформите все як слід. Одна презентація з групи з фотографіями, описом та підсумками. Хто в якій групі я вже називав в класі, якщо хтось забув – підходьте, я скажу вам ще раз. Питання? – клас промовчав, лише кілька учнів пожали плечима.

– А можна помінятись групами? – вирішила випробувати долю Олівія, хоч всі і так знали результат.

– Ні, – швидко відповів той і продовжив щось пояснювати хлопцям, які до нього підійшли. Ну хто б сумнівався!

– Дідько! – виялась дівчина та підійшла до своїх подруг. – Так не чесно. Я хочу бути з вами в групі.

– Хофман як завжди, – закотила очі Бейлі. – Дурнувата лабораторна. Ще й так холодно.

– Не засмучуйся, – підбадьорює Дафна Олівію. – За то ти будеш з Логаном, – всміхнулась, підмигнувши подрузі.

– І з Тео, – невдоволено стиснула губи Олівія. – Він нам і хвилини спокою не дасть.

– Не хвилюйся, він дасть вам час пофліртувати, – Дафна ігриво пихнула ту в бік і разом з Бейлі засміялась.

– Ой, перестаньте, – дівчина насупила брови, трохи засоромившись.

 Дафна швидко обняла її, да так, що ледь з ніг не збила.

– Це що за хвилинка ніжності? – хихотнула Олівія.

– Це щоб ти не засмучувалась, – і підтягнула Бейлі до них.

Подруги ще хвилину стояли, обіймаючись, поки вчитель не велів всім розійтись.

– Зустрічаємось тут через півтори години. Будьте обережні і не відставайте від своїх груп. Тримайтесь разом.

Дафна, Бейлі та їх однокласниця Амелія пішли в одну сторону, а Олівія з хлопцями в іншу.

Час йшов, і трохи більше ніж за годину Бейлі та Амелія побачили дві білки, зайця, декілька видів птахів і сліди лисиці. А Дафна весь цей час ходила озираючись навкруги, ніби боялась чогось. Або когось…

– Дафно, тільки глянь, – з неприхованою радістю сказала Бейлі, зазираючи разом з Амелією за якесь дерево. – Це ж лисиця. Хофман казав, у наших лісах це рідкість.

Амелія в той час з ентузіазмом намагалась зробити гарний кадр для лабороторної роботи.

– Ми точно отримаємо вищий бал. Без варіантів.

– Агов, Дафно, – ще раз позвала Бейлі подругу, розвернулась до неї, але її вже і слід прохолов. – Дафна? Дафно, ти де?

– Я зробила афігенний кадр, – щасливо вигукнула Амелія, підходячи до Бейлі та демонструючи фотографію на екрані телефону. – Ти чого? – побачила занепокоєний вигляд однокласниці.

– Дафни немає, – стурбовано відповіла та, роззираючись навколо в пошуках.

– Може вона відстала від нас, поки ми полювали на лисицю, – заспокійливо посміхнулась дівчина. – Не хвилюйся. Пішли назад, зустрінемо її по дорозі. Вона мабуть, як зазвичай, ходить і роздивляється все, відкривши рота. Як і на початку завдання.

Серце неспокійно билося, вона все ще не могла позбутися відчуття, що щось сталось. Але Бейлі все ж кивнула і направилась за однокласницею.