Розділ 4: Правда про минуле

Минуло два роки після їхнього розриву, і за цей час Денису не вдалося знайти ні спокою, ні справжнього щастя. Він досяг майже всього, чого прагнув у кар’єрі: його музика займала перші місця в чартах, концерти збирали тисячі глядачів, але це все більше нагадувало порожню перемогу. Його життя стало одноманітною низкою виступів, інтерв’ю та тусовок, які не приносили нічого, крім втоми.

Денису більше не хотілося з’являтися на світських заходах, він уникав камер і нечасто спілкувався з пресою. Чим більше він віддалявся від уваги, тим гостріше відчував відсутність Софії. Вона була єдиною, хто насправді розумів його, і хто міг би допомогти йому відчути сенс у всьому цьому.

Одного дня, після чергового туру, Денис побачив у мережі фото з невеликої виставки в провінційному містечку. На знімку були представлені картини, які здалися йому знайомими. Він придивився ближче і впізнав стиль, що був унікальним для Софії. Ця випадкова знахідка збурила в ньому давно приховані емоції. Він не міг чекати більше — треба було діяти.

Денис приїхав у те містечко з надією, але й страхом у серці. Він не знав, як Софія відреагує на його появу, і чи взагалі захоче бачити його після всього, що сталося між ними. Він не попереджав її про свій приїзд, вирішивши, що зможе краще все пояснити, коли побачить її на власні очі.

Виставка проходила у невеликій галереї, що ховалася між старими будинками. Коли Денис увійшов, серце почало битися швидше. Він бачив на стінах її роботи, одна картина особливо привернула його увагу. Це був портрет жінки, яка стояла на краю обриву, дивлячись у море, сповнене буремних хвиль. Образ передавав таку самотність і відчай, що Денис відчув у ньому відлуння власних почуттів.

Коли він нарешті побачив Софію, вона стояла біля одного зі своїх полотен, розмовляючи з гостем виставки. Виглядала спокійною, але злегка відстороненою, немовби її життя відбувалося у зовсім іншій площині. Вона не одразу його помітила, але коли їхні очі зустрілися, час ніби зупинився.

Софія завмерла на мить, не вірячи своїм очам. Денис? Тут? Після стількох років? Її пальці міцніше стиснули край стільця, на який вона спиралася, намагаючись приховати внутрішню бурю. Її спокійне життя, яке вона будувала так довго, було зруйноване однією лише його появою.

“Привіт, Софіє,” — промовив Денис тихо, підходячи до неї. Він побачив у її очах розгубленість і біль, і це боліло більше, ніж будь-які слова, які вона могла б сказати.

“Привіт,” — відповіла вона холодно, намагаючись зберегти свою дистанцію. “Що ти тут робиш?”

“Я знайшов твої картини. Я мусив тебе побачити.”

Вона відвернула погляд, наче намагаючись зібрати думки. “Це нічого не змінює, Денисе. Те, що було між нами, — це минуле. Я почала нове життя.”

“Я знаю, але я не міг більше жити так, ніби тебе не існує. Я маю стільки всього сказати тобі, пояснити…”

Софія глибоко вдихнула. Вона завжди знала, що цей день може настати, але ніколи не була готова до нього. “Що ти хочеш пояснити? Що тобі важливіша була кар’єра, ніж наші стосунки? Що ти не слухав мене, коли я казала, що не витримую цього тиску?”

“Ти маєш рацію,” — Денис дивився їй у вічі, визнаючи свою провину. “Я зробив багато помилок. Я був настільки поглинений своїм успіхом, що не бачив, як втрачаю тебе. Але я змінився, Софіє. Я вже не той, ким був тоді.”

“Ти кажеш, що змінився,” — її голос затремтів, — “але чи ти знаєш, що я пережила після того, як пішла? Чи ти розумієш, через що мені довелося пройти?”

Вона відійшла від нього на кілька кроків, намагаючись приховати сльози, що вже почали підступати до її очей. Денис підняв руку, неначе хотів торкнутися її, але зупинився.

“Ти не дала мені шансу тоді,” — він говорив тихо, не рухаючись з місця. “Я не знав, через що ти пройшла. Я знаю тільки те, що ти пішла, і я втратив тебе.”

Софія повернулася до нього з ледь стриманим гнівом. “Я втратила дитину, Денисе. І ти навіть не знав, що вона була.”

Ці слова вдарили по ньому, наче блискавка. Він застиг, не в змозі зібрати думки. Дитина? Їхня дитина?

“Що ти сказала?” — голос Дениса зірвався. Він не міг повірити, що цього всього часу не знав найважливішого.

“Я була вагітна, коли ми розійшлися,” — сказала Софія, її голос тепер був тихий і наповнений болем. “Але через стрес і постійний тиск, через всі ці сварки і пресу… я втратила її.”

Денис опустився на стілець, відчуваючи, як світ навколо нього стискається. Він навіть не міг уявити, що Софія пережила це все сама. Вся його кар’єра, слава і успіх тепер здавалися йому безглуздими в порівнянні з тим, що вона втратила.

“Чому ти мені не сказала?” — промовив він майже пошепки.

“Тому що ти був далеко,” — відповіла Софія. “Ти завжди був далеко — з концертами, гастролями, і я знала, що ти ніколи б не зрозумів мій біль. Ти вибрав своє життя, а я була змушена жити зі своїм.”

Денис був спустошений. Він бачив, що її біль був справжнім, і його відсутність у цей найважчий момент стала тим, що розірвало їхні стосунки назавжди.

“Я не можу змінити минуле,” — промовив він, зводячи на неї очі, повні каяття. “Але я можу спробувати виправити своє майбутнє. Я більше не той, ким був тоді, і якщо ти дозволиш, я хочу бути поруч із тобою.”

Софія мовчки дивилася на нього, не знаючи, як відповісти. Її серце розривалося між почуттями до нього та страхом повторити ті ж помилки, які вже коштували їй стільки болю.