Пролог

Концертний зал потопав у світлі прожекторів, натовп кричав його ім’я. Денис стояв на сцені, гітара в руках, майже механічно виконуючи свою останню пісню на біс. Гул овацій заповнював приміщення, але він не відчував звичного адреналіну, який колись заряджав його енергією. Успіх, якого він прагнув, тепер здавався безглуздим.

Як тільки завершився фінальний акорд, Денис вдячно кивнув публіці і зник за кулісами. Команда зірки швидко оточила його, пропонуючи воду, рушники та похвали. Але його думки були далеко від сцени.

“Чудовий виступ, брате!” — сказав його менеджер, плескаючи по плечу. Але Денис ледь усміхнувся.

“Так… дякую,” — машинально відповів він, швидко крокуючи до гримерної. Зачинивши двері за собою, Денис опустився на диван і вдихнув глибоко.

Успіх. Гроші. Визнання. Усе, про що мріяв. Та чомусь це більше не приносило радості. Його охопило почуття порожнечі, яке він не міг пояснити. Він узяв до рук телефон і відкрив галерею старих фотографій. І там, посеред усіх спогадів про тури, вечірки і концерти, була вона.

Софія.

Його пальці затремтіли, коли він провів по зображенню. Фото було зроблене кілька років тому. Вона стояла поруч із ним на вулиці після одного з його перших концертів, усміхаючись, ніби цей момент був для неї найважливішим у світі. У неї була легкість і спокій, який Денис давно не відчував.

“Як я зміг це втратити?” — подумав він, і серце стиснулося від гіркоти. Вона була його всім. І саме він все зруйнував.

Тепер Денис вирішив, що мусить знайти Софію. Не заради минулого — він не був тим хлопцем, що раніше. Він змінився. І як би важко не було, він мусив знову побачити її. Можливо, вона була єдиним, що могло повернути йому сенс життя.