Розділ 54. Пригоди

Сьомий день. Четвер.

Вадим прокинувся о восьмій, відчуваючи енергію. Масаж учора розслабив тіло, але також перезарядив.

Олена все ще спала. Він обережно встав, вийшов на терасу.

Ранок був ідеальним. Океан спокійний. Небо чисте. Легкий вітер.

Він подивився на календар у телефоні. Сім днів позаду. Сім днів попереду.

Половина медового місяця.

Час летів так швидко.

***

Олена вийшла о восьмій тридцять.

— Доброго ранку. Ти рано сьогодні.

— Не можу спати. Занадто гарний день, щоб проспати.

Вона усміхнулася.

— Тоді що робитимемо?

— Я думав... може, щось активне? Каякінг? Або риболовля? Рашид казав, що є вечірній тур — риболовля на заході сонця.

— Каякінг звучить весело, — вона погодилася. — Давно не робила нічого спортивного.

— Тоді після сніданку підемо до центру активностей?

— Гаразд.

***

Після сніданку — панкейки, фрукти, кава — вони пішли до центру.

Рашид зустрів їх з усмішкою.

— Доброго ранку! Що сьогодні цікавить?

— Каякінг, — Вадим сказав. — І ще хотіли запитати про вечірню риболовлю.

— Чудово! Каяки готові. Можете взяти на скільки хочете часу. Риболовля — так, є тур сьогодні о п'ятій вечора. Три години. Закінчується на заході сонця. Часто бачимо дельфінів.

— Ідеально. Бронюємо.

— Готово. А зараз — каяки. Одинарні чи подвійний?

— Подвійний, — Олена сказала. — Хочу бути разом.

Рашид дістав подвійний каяк — жовто-помаранчевий, стабільний. Дав весла, рятувальні жилети, водонепроникні сумки для речей.

— Куди рекомендуєте попливти? — запитав Вадим.

— Пливіть ліворуч від острова. Там тиха лагуна з мангровими деревами. Красиво. Багато птахів. Риб. Іноді черепахи.

— Дякую.

***

Вони затягнули каяк у воду. Вадим сів ззаду, Олена спереду. Одягли рятувальні жилети.

— Готова?

— Готова.

Вони почали веслувати. Спочатку незграбно — весла плуталися, каяк крутився.

— Ліворуч! — Вадим кричав.

— Я веслую ліворуч!

— Я теж!

Каяк обертався по колу.

Вони засміялися.

— Стоп, стоп, — Олена зупинилася. — Давай синхронно. Раз, два. Раз, два.

Вони спробували знову. Раз, два. Раз, два.

Каяк поплив вперед — прямо цього разу.

— Ось так! — Вадим схвалив.

Вони веслували, поступово знаходячи ритм. Каяк рухався швидше, легше.

***

Через п'ятнадцять хвилин досягли лагуни.

Рашид мав рацію. Це було прекрасно.

Мангрові дерева виростали прямо з води — коріння сплетені, зелене листя густе. Вода тут була ще спокійнішою — як дзеркало.

Птахи всюди. Білі чаплі. Пелікани. Щось яскраво-синє — може, зимородок.

— Дивись, — Олена тихо вказала.

Риба-меч — довга, тонка — пропливла під каяком.

— Вона величезна, — Вадим прошепотів.

Вони плавали між мангровими деревами, обережно, щоб не вдаритися.

— Тут так тихо, — Олена сказала. — Ніби інший світ.

— Так.

Вони плавали далі. Знайшли маленький пляж — крихітний, захований, мабуть, десять метрів довжини.

— Зупинимося тут? — Вадим запропонував.

— Так.

Вони причалили, витягнули каяк на пісок. Сіли під деревом.

— Це як наш приватний острів, — Олена засміялася.

— Наш секретний куточок.

Вони сиділи, дивлячись на воду, слухаючи птахів.

— Вадим?

— Так?

— Я думала про вчора. Про розмову про дітей.

— Я теж.

— Ти справді готовий? Чи просто сказав те, що я хотіла почути?

Він подивився на неї серйозно.

— Спочатку був страх. Але потім подумав... якщо не зараз, то коли? Мені тридцять п'ять. Тобі тридцять два. Ми одружені. У нас стабільний бізнес. Гроші. Дім. Любов. Всі умови є.

Він взяв її руку.

— І я хочу це з тобою. Хочу побачити тебе вагітною. Хочу відчути, як дитина рухається. Хочу побачити, як ти тримаєш нашу дитину вперше.

Олена заплакала.

— Чому ти плачеш?

— Бо це найкрасивіші слова, які ти мені сказав.

Він витер її сльози, поцілував.

— Тоді так і зробимо. Восени почнемо. І що буде, те й буде.

— Що буде, те й буде, — вона повторила, усміхаючись крізь сльози.

***

Вони провели на маленькому пляжі годину. Просто сиділи, розмовляли, мріяли.

— Як назвемо? — Олена раптом запитала.

— Кого?

— Нашу дитину. Якщо хлопчик? Якщо дівчинка?

Вадим замислився.

— Хлопчик... Дмитро. Як мій дід. Він був хорошою людиною. Або Олександр. Саша.

— Мені подобається Саша, — Олена усміхнулася. — А дівчинка?

— Не знаю. Як ти хочеш?

— Марія. Або Софія. Соня.

— Соня, — він повторив. — Красиво.

— Тоді якщо дівчинка — Соня. Якщо хлопчик — Саша.

— Угода.

Вони потиснули руки граючи, засміялися.

— Ми божевільні, — Олена сказала. — Обговорюємо імена, а ще навіть не почали намагатися.

— Не божевільні. Готуємося, — він виправив.

***

О першій дня вони повернулися до острова. Віддали каяк.

— Як вам? — Рашид запитав.

— Чудово, — Олена сяяла. — Знайшли секретний пляж.

— Так, там красиво. Мало хто знаходить його.

— Ми на риболовлю о п'ятій, так? — Вадим уточнив.

— Так. Човен відпливає звідси. Будьте за п'ятнадцять хвилин до.

— Будемо.

***

Вони пообідали, подрімали до п'ятої.

О без двадцяти п'ять прийшли до доку. Човен чекав — більший, ніж той, що возив їх з аеропорту. На борту вже були ще дві пари.

Капітан — той самий, що возив їх першого дня — усміхнувся.

— Знову ви! Готові до риболовлі?

— Готові!

Всі сіли. Човен відчалив.

***

Пливли тридцять хвилин — далеко від острова, у відкритий океан.

Капітан зупинив човен, роздав вудки.

— Тут багато риби. Тунець. Махі-махі. Ваху. Може, навіть марлін, якщо пощастить.

Він показав, як насаджувати наживку, як закидати.

Всі закинули вудки. Чекали.

П'ять хвилин. Десять. Нічого.

Потім — вудка Вадима рвонулася.

— У мене щось! — він закричав.