Розділ 53. Середина медового місяця

Шостий день. Середа.

Вадим прокинувся о дев'ятій — пізно для нього. Сонце вже яскраво світило крізь вікна.

Олена все ще спала, притиснувшись до нього, рука на його грудях, нога перекинута через його ноги.

Він не рухався, не хотів будити її. Просто лежав, дивлячись на неї.

Волосся розпущене, хаотично розкидане по подушці. Обличчя спокійне, губи трохи відкриті. Дихання тихе, рівномірне.

Його дружина.

Шість днів вони були на Мальдівах. Половина медового місяця позаду.

Але відчувалося, ніби вони прибули вчора. Час летів інакше тут. Повільніше і швидше одночасно.

***

Олена поворушилася, очі повільно відкрилися.

— Доброго ранку, — вона прохрипіла сонно.

— Доброго ранку.

— Котра година?

— Без десяти десята.

— Боже, ми проспали так довго? — вона підвелася на лікті.

— Ми втомилися вчора, — він усміхнувся хитро.

Вона засміялася, вдарила його граючи.

— Не нагадуй. Хоча... це був чудовий вечір.

— Найкращий.

Вони поцілувалися — ранковим поцілунком, не свіжим дихом, але щирим.

— Що будемо робити сьогодні? — вона запитала, лягаючи назад.

— Я подумав... може, спа? Масажі? Ми ще не користувалися спа-центром.

— О так! — вона пожвавилася. — Я читала про нього. Масажі, сауна, джакузі. Все.

— Тоді бронюємо?

— Так. Але спочатку сніданок. Я голодна.

***

Сніданок замовили на терасу. Панкейки з кленовим сиропом і банановим пюре. Омлет з сиром і шпинатом. Свіжі фрукти. Кава і сік.

Вони їли повільно, насолоджуючись, дивлячись на океан.

— Шість днів пройшло, — Олена сказала задумливо.

— Так. Середина медового місяця.

— Це пройшло так швидко. Не віриться.

— Я знаю. Але у нас ще вісім днів.

Вона усміхнулася, але у очах була легка сумність.

— Що? — він запитав.

— Нічого. Просто... не хочу, щоб закінчувалося. Хочу залишитися тут назавжди.

— Я теж. Але реальне життя чекає. Робота. Дім. Рутина.

— Я знаю. Просто страшно трохи.

— Чого страшно?

Вона замислилася.

— Що коли повернемося, все зміниться. Робота поглине тебе. Клієнти. Проблеми. І ми втратимо це. — Вона обвела рукою навколо. — Цю близькість. Цей зв'язок.

Вадим взяв її руку.

— Олена, дивися на мене.

Вона подивилася.

— Ми не втратимо це. Обіцяю. Я навчився чогось цього тижня — коли майже втратив контракт, коли нервував, коли ти мене зупинила.

— Чого?

— Що робота не найважливіше. Ти найважливіше. Ми найважливіше. І коли повернемося, я зроблю все, щоб пам'ятати це. Одна ніч на тиждень — тільки для нас. Вихідні без телефонів. Відпустки кожні кілька місяців. Що завгодно, щоб ми не втратили це.

Сльози заблищали у її очах.

— Ти справді віриш у це?

— Так. І я буду боротися за це. За нас.

Вона обійняла його через стіл.

— Дякую. За ці слова.

— Завжди.

***

О одинадцятій вони подзвонили до спа-центру, забронювали на першу годину дня.

— Масаж для двох, — сказав Вадим. — І що ще у вас є?

— Масаж для двох — дев'яносто хвилин. Потім можете скористатися сауною, джакузі, зоною релаксації. Скільки хочете часу.

— Ідеально. Бронюємо.

***

Спа-центр був у окремому будиночку на острові, захованому між пальмами. Тихий, спокійний, з запахом ладану і евкаліпту.

Їх зустріла Лейла — молода жінка з темною шкірою і спокійною усмішкою.

— Ласкаво просимо. Ви готові до релаксації?

— Більш ніж, — Олена усміхнулася.

— Чудово. Слідуйте за мною.

Вона повела їх коридором. Стіни були білими, підлога — темним деревом. Музика грала тиха, заспокійлива — звуки природи, флейта, легка мелодія.

— Це роздягальня. Переодягтеся у халати. Залиште речі у шафці. Ми почнемо через п'ять хвилин.

Вона пішла.

***

Вони переодяглися — зняли одяг, одягли білі халати, м'які і теплі.

— Готова? — Вадим запитав.

— Готова. Не можу дочекатися.

Лейла повернулася, повела їх до кімнати для масажу.

Кімната була затемнена — тільки свічки. Дві масажні столи поруч. Запах — лаванда, м'ята, щось тропічне.

— Лягайте, будь ласка. На живіт. Халати можна зняти або залишити — як зручно.

Вони зняли халати, лягли на столи, накриті рушниками.

Лейла і другий масажист — чоловік на ім'я Раджеш — зайшли.

— Готові? — запитала Лейла.

— Так, — відповіли вони разом.

***

Масаж почався.

Теплі руки на спині. Масло — ароматне, гладке. Руки рухалися повільно, методично, знаходячи кожен напружений м'яз, розслаблюючи.

Вадим застогнав від задоволення.

— Добре? — запитав Раджеш.

— Ідеально.

Олена теж застогнала.

— Боже, це так добре.

Масаж тривав. Спина. Плечі. Шия. Ноги. Стопи. Руки.

Кожна частина тіла отримала увагу. Напруга розчинялася. Тіло ставало невагомим.

Вадим майже заснув. Музика. Запахи. Доторки. Все створювало стан між сном і реальністю.

***

Дев'яносто хвилин пройшли як десять.

— Готово, — Лейла тихо сказала. — Повертайтеся повільно. Не поспішайте вставати.

Вони повільно сіли, обережно встали.

— Як відчуваєте себе? — запитав Раджеш.

— Як желе, — Вадим засміявся. — У хорошому сенсі.

— Я не можу відчути ніг, — Олена додала.

Масажисти усміхнулися.

— Це нормально. Зараз можете скористатися сауною, джакузі. Зона релаксації також відкрита. Чай, вода, фрукти там є.

— Дякуємо, — Вадим сказав.

Вони одягли халати, пішли далі.

***

Сауна була невеликою — дерев'яна, гаряча, пахла кедром. Вони сіли, відчуваючи, як жар огортає тіло.

— Боже, — Олена видихнула. — Це так гаряче.

— Терапевтично гаряче, — Вадим виправив.

Вони сиділи мовчки, потіючи, відчуваючи, як тіло очищується.

Після п'ятнадцяти хвилин вийшли, прийняли прохолодний душ.

Потім — джакузі. Тепла вода, булькаючі бульбашки, масажні струмені.

Вони сиділи поруч, тіла розслаблені, голови відкинуті назад.