Розділ 52. Святкування

Вечір. Сьома година.

Вадим і Олена провели день на пляжі — плавали, загоряли, просто лежали під пальмою, читаючи книги, які взяли з міні-бібліотеки готелю.

Вадим нарешті розслабився. Напруга, що тримала його два дні, розпустилася. Контракт збережено. Не ідеально, але достатньо.

Олена бачила зміну. Він усміхався більше. Сміявся. Жартував. Був присутнім — не лише тілом, а й душею.

— Час готуватися до вечері, — вона сказала о шостій.

— Котра година резервація?

— Восьма. Маємо дві години.

Вони повернулися до бунгало.

***

Олена провела годину у ванній, готуючись. Душ. Волосся. Макіяж. Вибір сукні.

Вадим сидів на терасі, чекаючи, попиваючи холодну воду, дивлячись на захід сонця.

Телефон лежав збоку. Він не перевіряв його. Не думав про роботу. Не хвилювався.

Просто був.

***

О без п'ятнадцяти восьма Олена вийшла.

Вадим обернувся — і завмер.

Вона була приголомшливою.

Біла сукня — довга, легка, з відкритими плечима. Волосся розпущене, падало хвилями. Макіяж легкий, підкреслював природну красу. Босі ноги — жодних туфель, це ж пляж.

— Боже, — він прошепотів.

— Подобається? — вона усміхнулася, крутнулася.

— Ти неймовірна.

— Дякую. Твоя черга. Переодягайся. Маємо десять хвилин.

Вадим швидко переодягся — білі лляні штани, світло-блакитна сорочка, засукані рукави. Теж босоніж.

— Готовий, — він вийшов.

Вона подивилася на нього схвально.

— Гарний.

— Не такий гарний, як ти.

— Лестощі, — вона засміялася. — Але мені подобається.

***

Вони пішли містком до острова, потім стежкою до пляжу.

Сонце вже зайшло. Небо було темно-синім, перші зірки з'являлися. Місяць висів низько над горизонтом — тонкий серп.

На пляжі, далеко від головного ресторану, у тихому куточку, їх чекало диво.

Столик на двох. Прямо на піску. Накритий білою скатертиною. Свічки — десятки свічок — у скляних ліхтарях навколо столика, створювали м'яке, романтичне світло.

Квіти — білі троянди — у вазі посередині столика.

Два крісла. Два келихи. Охолоджене шампанське у відрі з льодом.

Океан плескав у кількох метрах. Зірки сяяли вгорі.

— Боже, — Олена задихнулася. — Це... це казка.

Офіціант — Ахмед, який їх обслуговував раніше — стояв збоку з усмішкою.

— Добрий вечір. Ласкаво просимо. Ваш столик готовий.

Він відсунув стілець для Олени. Вона сіла. Вадим сів навпроти.

Ахмед відкрив шампанське — тихий хлопок. Налив два келихи.

— Меню на сьогодні — особливе. Я розповім.

Він почав описувати:

— Початок — тартар з тунця з авокадо і манго. Потім суп — біссік з лобстера. Основна страва — лобстер на грилі з маслом з часнику і трав, подається з картоплею трюфельною і смаженими овочами. Десерт — суфле з маракуйї з морозивом з кокоса.

— Звучить неймовірно, — Олена сказала.

— І є сюрприз наприкінці, — Ахмед загадково усміхнувся. — Але зараз — насолоджуйтеся шампанським. Перша страва за п'ятнадцять хвилин.

Він пішов.

Вадим і Олена залишилися самі.

***

Вадим підняв келих.

— Тост?

— Так.

— За тебе, — він почав. — За те, що ти мудра. Сильна. Терпелива. За те, що тримаєш мене на землі. За те, що віриш у мене, навіть коли я сам не вірю.

Олена відчула сльози.

— За тебе, — вона продовжила. — За те, що ти хоробрий. Що ти довірився Максиму. Що ти залишився тут зі мною, коли міг полетіти. За те, що ти навчаєшся. Ростеш. Стаєш кращим кожен день.

Вони торкнулися келихами — тихий дзвін.

— За нас, — вони сказали разом.

Випили. Шампанське було холодним, ігристим, ідеальним.

***

Ахмед приніс першу страву — тартар з тунця, красиво викладений на тарілці з авокадо, манго, мікрозеленню.

— Смачного.

Вони куштували. Вибух смаків — свіжий, солоний, солодкий, пікантний.

— Боже, — Олена закрила очі від насолоди. — Це найкраще, що я їла.

— Погоджуюся, — Вадим усміхався.

Вони їли повільно, розмовляючи тихо.

— Вадим?

— Так?

— Я горда тобою. За сьогодні. За рішення, яке прийняв два дні тому. За те, що не злетів до Берліна. Це показало силу. Не слабкість.

— Спочатку я відчував слабкість. Наче тікав від проблеми.

— Але ти не тікав. Ти довірився. А довіра — це найважча річ для тебе. Після всього, через що пройшов. Тому це сила.

Він взяв її руку через стіл.

— Дякую. За розуміння.

— Завжди.

***

Друга страва — біссік з лобстера. Густий, кремовий, з ноткою коньяку.

— Неймовірно, — Вадим сказав після першої ложки.

Вони їли, насолоджуючись смаками, атмосферою, одне одним.

Свічки мерехтіли. Океан тихо шумів. Зірки сяяли.

— Це найромантичніше місце, де я була, — Олена прошепотіла.

— Для мене теж.

— Навіть романтичніше за наше весілля?

Він замислився.

— Інакше. Весілля було... величним. Емоційним. Повним людей і любові. Це — інтимне. Тільки ми. Тихе. Спокійне.

— Мені подобається обоє, — вона усміхнулася.

— Я теж.

***

Основна страва — два лобстери на великому блюді. Червоні, соковиті, парують. Масло з часнику і трав. Картопля трюфельна. Овочі на грилі.

— Це занадто багато, — Олена засміялася.

— Спробуймо з'їсти, — Вадим викликав.

Вони ламали панцири, діставали м'ясо, занурювали у масло, їли.

— Боже, — Олена застогнала. — Чому їжа така смачна тут?

— Бо ми щасливі. Їжа завжди смачніша, коли щасливий.

— Філософ, — вона усміхнулася.

Вони їли, сміялися, жартували. Напруга останніх днів остаточно зникла. Залишилося тільки щастя.

***

Десерт — суфле з маракуйї, легке, повітряне, з кислинкою. Морозиво з кокоса — холодне, кремове.

— Не можу більше, — Олена відклала ложку після кількох укусів. — Переїла.

— Я теж. Але це було вартим.

Ахмед прийшов забрати тарілки.

— Сподобалося?

— Більше, ніж, — Вадим сказав. — Дякую. Це було ідеально.