Розділ 48. Другий день на Мальдівах

Вадим прокинувся від сонячного світла, що пробивалося крізь білі штори.

Він не одразу зрозумів, де знаходиться. Потім згадав — Мальдіви. Бунгало. Медовий місяць.

Повернув голову. Олена спала поруч, обличчя спокійне, волосся розкидане по подушці. Дихала тихо, рівномірно.

Він подивився вниз, у скляну підлогу. Риби плавали внизу — жовті, сині, смугасті. Сонячне світло проникало крізь воду, створюючи танцюючі відблиски на стелі.

Він усміхнувся. Це не був сон. Це було реально.

Обережно, щоб не розбудити Олену, він підвівся, пішов на терасу.

***

Океан вранці був іншим.

Спокійним. Гладким, як дзеркало. Відображав небо — блакитне, без жодної хмаринки.

Повітря було свіжим, з легким бризом. Не таким пекучим, як вчора.

Вадим сів на шезлонг, дивлячись на воду, слухаючи тишу. Тільки плескіт хвиль. Крик далеких птахів. Шум вітру в пальмах на острові.

Він ніколи не відчував такого спокою.

***

— Доброго ранку.

Він обернувся. Олена стояла у дверях, у легкій нічній сорочці, сонна і прекрасна.

— Доброго ранку. Добре спала?

— Ідеально. Ти?

— Найкраще за багато років.

Вона підійшла, сіла на його колінах, обійнявши за шию.

— Котра година?

Він подивився на телефон.

— Сьома тридцять.

— Так рано? Чому ти не спиш?

— Не міг. Занадто красиво тут. Не хотів пропускати ні хвилини.

Вона поцілувала його.

— Мій романтик.

Вони сиділи обійнявшись, дивлячись на океан.

— Що хочеш робити сьогодні? — він запитав.

— Все, — вона засміялася. — Пляж. Плавання. Їжа. Можливо, снорклінг. Аріф казав, що тут є коралові рифи неподалік.

— Звучить ідеально.

***

О восьмій тридцять вони замовили сніданок у номер.

Офіціант приплив на маленькому човні, приніс величезний піднос.

Свіжі фрукти — манго, папайя, ананас, маракуйя. Йогурт з мюслі. Омлет з овочами. Тости з авокадо. Свіжовичавлений апельсиновий сік. Кава.

— Боже, — Олена дивилася на кількість їжі. — Ми ніколи не з'їмо все це.

— Спробуємо, — Вадим засміявся.

Вони снідали на терасі, ноги звисали у воду. Маленькі риби підпливали, цікавилися, чи впаде щось їстівне.

— Це найкращий сніданок мого життя, — Олена сказала, куштуючи манго. — Не через їжу. Хоча їжа чудова. А через це. — Вона обвела рукою навколо. — Океан. Сонце. Ти.

— Я відчуваю те саме.

***

Після сніданку вони переодяглися — купальники, легкий одяг зверху. Взяли рушники, сонцезахисний крем, окуляри від сонця.

— Готова до пляжу? — він запитав.

— Більш ніж.

Вони пройшли містком до острова. Інші гості теж прямували туди — пари, сім'ї, всі у купальниках, з пляжними сумками.

Острів був маленьким, але красивим. Пальми всюди. Квіти — яскраві, тропічні. Стежки з білого піску. Невеликі будиночки — ресторан, спа, центр активностей.

Пляж розтягувався уздовж всього острова — білий пісок, настільки м'який, що здавалося, йдеш по борошну.

— Тут? — Олена вказала на вільне місце під пальмою.

— Ідеально.

Вони розклали рушники, сіли.

***

Перші тридцять хвилин просто лежали, загоряючи. Сонце було сильним, але не нестерпним завдяки бризу.

Вадим намазав Олену сонцезахисним кремом — спину, плечі, ноги. Вона застогнала від задоволення.

— Ти міг би робити це професійно.

— Може, змінюю кар'єру, — він жартував.

Потім її черга — вона намазала його спину, плечі.

— Готово. Тепер можемо не боятися згоріти.

Вони лежали, тримаючись за руки, слухаючи океан.

— Вадим?

— Так?

— Я не хочу повертатися. Ніколи.

Він засміявся.

— Я теж. Але у нас є ще дванадцять днів. Не думаймо про повернення зараз.

— Гаразд. Живемо моментом.

***

О одинадцятій Олена захотіла плавати.

— Йдемо. Вода така красива, не можу встояти.

Вони зайшли у воду. Тепла, як вчора. Чиста, як кришталь.

Олена пірнула, виринула зі сміхом.

— Ідеальна температура!

Вадим пірнув теж. Під водою все було неймовірним — видно було дно на десять метрів вглиб. Пісок. Камені. Коралі. Риби.

Вони плавали, пірнали, граялися у воді.

— Дивись! — Олена вказала.

Скат пропливав неподалік — великий, граційний, з довгим хвостом.

— Боже, — Вадим задихнувся. — Він величезний.

— Красивий, — Олена виправила.

Скат пропливав повільно, не звертаючи на них уваги, зник у глибині.

— Я хочу спробувати снорклінг, — Олена сказала раптом. — Побачити коралові рифи. Аріф казав, вони тут недалеко.

— Гаразд. Ходімо візьмемо обладнання.

***

Центр активностей був маленьким будиночком біля пляжу. Молодий хлопець — Рашид — зустрів їх з усмішкою.

— Хочете снорклінг?

— Так, — Олена кивнула.

— Чудово! Коралові рифи в десяти хвилинах звідси на човні. Або можете попливти самі — двадцять хвилин плавання.

— Попливемо самі, — Вадим вирішив.

Рашид дав їм маски, трубки, ласти.

— Пливіть у тому напрямку, — він вказав праворуч. — Побачите буї — помаранчеві. Там починаються рифи. Але обережно — не торкайтеся коралів. Вони делікатні і можуть поранити.

— Зрозуміло. Дякую.

***

Вони наділи ласти, маски, зайшли у воду.

Плавання було легким завдяки ластам. Вони рухалися повільно, насолоджуючись.

Через п'ятнадцять хвилин побачили буї.

— Ось тут, — Олена сказала.

Вони наділи маски, трубки, пірнули.

І завмерли.

***

Підводний світ був казковим.

Коралові рифи розтягувалися внизу — різнокольорові, різних форм. Фіолетові, рожеві, помаранчеві, жовті.

Риби були всюди. Сотні риб. Тисячі. Маленькі, великі, яскраві.

Сині риби з жовтими хвостами. Смугасті чорно-білі. Зелені з червоними плавцями. Риби-янголи. Риби-метелики.

Вадим пірнув глибше. Вода була настільки чистою, що здавалося, він літає у повітрі, а не плаває.

Олена пірнула поруч. Вона вказала вниз.

Морська зірка — велика, червона — лежала на коралі.