Розділ 45. Підготовка до Мальдівів

Наступний день. Вівторок.

Вадим і Олена повернулися додому о першій дня. Таксі під'їхало до їхньої квартири — тієї, де вони жили разом останні півроку.

Але тепер це було інакше. Тепер вони поверталися як чоловік і дружина.

— Домů, — Олена усміхнулася, виходячи з таксі.

— Домů, — Вадим повторив, несучи їхні сумки.

Вони піднялися ліфтом. Двері квартири відкрилися.

Все було так, як вони залишили — чисто, впорядковано. Але якось інакше. Ніби квартира теж знала, що вони змінилися.

Олена скинула туфлі, впала на диван.

— Нарешті вдома.

— Втомилась?

— Виснажена. Але щаслива.

Вадим сів поруч.

— Маємо багато роботи. Пакуватися. Завтра вилітаємо о дев'ятій ранку.

— Я знаю. Але дай мені п'ять хвилин просто полежати.

— Бери скільки треба.

***

Через годину вони почали пакуватися.

Дві великі валізи лежали відкриті на ліжку. Олена методично складала речі.

— Купальники — три штуки. Сукні — п'ять. Шорти — чотири пари. Футболки...

— Олена, — Вадим засміявся. — Ми їдемо на два тижні, не на два місяці.

— Я хочу мати вибір! — вона захищалася. — Не знаю, який настрій буде кожного дня.

— Гаразд, гаразд, — він піднеся руки у капітуляції.

Його пакування було простіше. Шорти. Футболки. Одні джинси. Кросівки. Сандалі. Купальні шорти.

— Ти впевнений, що це все? — Олена скептично подивилася.

— Так. Навіщо більше? Ми будемо на пляжі. Купальні шорти і футболки — все, що треба.

— А якщо підемо у хороший ресторан?

— Тоді одягну джинси і нормальну футболку.

Вона покрутила головою, але усміхалася.

— Чоловіки.

***

Олена пакувала косметику. Це зайняло окрему невелику валізу.

— Серйозно? — Вадим дивився на неї.

— Що "серйозно"?

— Тобі треба ціла валіза для косметики?

— Так! Сонцезахисний крем. Зволожувач. Шампунь. Кондиціонер. Маски для обличчя. Макіяж. Парфуми...

— Ми їдемо на пляж. Навіщо макіяж?

— Може, захочу виглядати гарно на фото.

— Ти завжди виглядаш гарно.

Вона усміхнулася, поцілувала його.

— Мило. Але я все одно візьму.

***

Пакування тривало три години.

Коли закінчили, дві великі валізи були набиті. Плюс дві ручні — одна з косметикою Олени, одна з документами, грішми, електронікою.

— Готово, — Олена задоволено кивнула.

— Нарешті.

Вони сіли на диван, виснажені.

— Голодна? — він запитав.

— Так.

— Замовимо їжу? Не хочу готувати.

— Підтримую. Піца?

— Ідеально.

Він замовив дві великі піци — "Маргарита" для неї, "Пепероні" для себе.

***

Поки чекали на їжу, вони сиділи на балконі, дивлячись на місто.

— Не віриться, що завтра летимо, — Олена сказала тихо.

— Я знаю. Мальдіви. Два тижні.

— Ти коли-небудь був на Мальдівах?

— Ні. Ніколи не був за кордоном взагалі. Окрім Росії один раз у дитинстві.

— Правда? — вона здивувалася.

— Так. У мене не було грошей. Потім була в'язниця. Потім будував бізнес. Не було часу.

— Тоді це буде особливим для обох. Моя перша поїздка на Мальдіви. Твоя перша поїздка на справжній тропічний острів.

— Наш медовий місяць, — він усміхнувся.

— Наш медовий місяць, — вона повторила.

Вони поцілувалися, обіймаючись на балконі.

***

Піца прибула. Вони їли на дивані, дивлячись комедію по телевізору.

— Вадим?

— Так?

— Чого ти найбільше чекаєш на Мальдівах?

Він замислився, жуючи піцу.

— Чесно? Просто бути з тобою. Без роботи. Без дзвінків. Без відповідальності. Тільки ми двоє. Пляж. Океан. Час.

— Я теж, — вона притиснулася до нього. — Хочу просто бути. Не думати про нічого. Не планувати. Просто існувати у моменті.

— Тоді так і зробимо.

***

Увечері, о сьомій, Олена почала перевіряти чек-ліст.

✅ Паспорти  
✅ Квитки (електронні)  
✅ Бронювання готелю  
✅ Страховка  
✅ Гроші (долари і картки)  
✅ Зарядки для телефонів  
✅ Камера  
✅ Сонцезахисний крем  
✅ Ліки (на всяк випадок)  
✅ Купальники  

— Все є, — вона задоволено кивнула.

— Ти перевірила це вже п'ять разів, — Вадим засміявся.

— Хочу бути впевненою. Не хочу щось забути.

— Навіть якщо забудемо, купимо там.

— Ти маєш рацію. Але я все одно хвилююся.

Він обійняв її.

— Все буде добре. Обіцяю.

***

О восьмій вечора Демид зателефонував.

— Готові до завтра?

— Так, — Вадим відповів. — Запаковані. Готові.

— Чудово. Я заїду за вами о шостій ранку. Відвезу до аеропорту.

— Демид, не треба. Візьмемо таксі.

— Ні. Я хочу попрощатися як слід. Не бачитимемося два тижні.

Вадим усміхнувся.

— Гаразд. Дякую, брате.

— Завжди. Відпочивайте добре. Насолоджуйтеся кожною хвилиною.

— Будемо.

***

Наталя теж подзвонила Олені.

— Готова до раю?

— Більш ніж, — Олена засміялася.

— Заздрю. Мальдіви. Дві тижні без роботи.

— Ти теж заслуговуєш на відпустку.

— Знаю. Планую взяти тиждень у серпні. Може, поїду до Греції.

— Сама?

— Може. Або може когось знайду до того часу, — Наталя жартівливо сказала.

— Я молюся.

— Дякую. Насолоджуйтеся медовим місяцем. Надсилай фото!

— Обов'язково.

***

О дев'ятій вечора вони лежали у ліжку.

— Треба спати, — Олена сказала. — Підйом о п'ятій ранку.

— Я знаю. Але не можу заснути. Занадто схвильований.

— Я теж.

Вони лежали у темряві, тримаючись за руки.

— Вадим?

— Так?

— Ти щасливий?

— Найщасливіший у світі.

— Я теж.

— Олена?

— Так?

— Дякую.

— За що?

— За те, що вийшла за мене. За те, що даєш мені цей шанс. За те, що любиш мене.

Вона повернулася до нього, навіть у темряві знайшла його обличчя.

— Дякую тобі. За те, що став моїм чоловіком. За те, що робиш мене щасливою. За те, що любиш мене.