Розділ 43. Весільна ніч

Готель "Ренесанс" — п'ятизірковий, у центрі Києва.

Лімузин зупинився біля головного входу. Портьє відразу підбіг, відкрив двері.

— Вітаю, пане і пані Ковальчук, — він усміхнувся. — Ваш номер готовий.

Вадим вийшов першим, простягнув руку Олені. Вона взяла її, вийшла граційно, незважаючи на втому.

Весільна сукня все ще була ідеальною. Волосся трохи розпустилося, макіяж трохи розмазаний від сліз і поцілунків, але вона була прекрасною.

— Готова? — він запитав.

— Готова, — вона усміхнулася.

Вони увійшли до вестибюлю. Портьє попереду, несучи їхні сумки, які Демид заздалегідь привіз.

Рецепціоністка усміхнулася, побачивши їх:

— Вітаю з весіллям! Ваш номер — президентський люкс, дванадцятий поверх. Ключі.

Вона передала електронні ключі.

— Сніданок включено, подається з восьмої до одинадцятої. Але якщо хочете пізніше, просто зателефонуйте — для вас зробимо виняток.

— Дякую, — Вадим взяв ключі.

Вони пішли до ліфта. Портьє натиснув кнопку дванадцятого поверху.

Ліфт їхав тихо, м'яко. Музика грала спокійна — джаз.

Вадим і Олена стояли, тримаючись за руки, дивлячись на своє відображення у дзеркальних стінах ліфта.

— Ми виглядаємо втомленими, — Олена засміялася.

— Ми виглядаємо щасливими, — Вадим виправив.

— Це теж.

Ліфт зупинився. Двері відкрилися.

Портьє повів їх коридором до останніх дверей наприкінці.

— Президентський люкс, — він відкрив двері. — Насолоджуйтеся.

Вадим дав йому щедрі чайові. Портьє кивнув вдячно і пішов.

Двері закрилися.

Вони були самі.

***

Олена увійшла першою, завмерла.

— Боже...

Номер був казковим.

Велика вітальня з м'якими диванами, величезним телевізором, панорамними вікнами з видом на нічний Київ.

Спальня окремо — ліжко king-size, покрите білою постіллю, прикрашене пелюстками червоних троянд у формі серця. Свічки горіли навколо — десятки свічок, створюючи м'яке, романтичне світло.

На столику — шампанське в льоду, дві келихи, ваза з білими трояндами.

— Демид постарався, — Вадим усміхнувся, дивлячись навколо.

— Це ідеально, — Олена прошепотіла.

Вона пройшла до спальні, стала посередині, дивлячись на ліжко, на свічки, на все.

Вадим підійшов ззаду, обійняв її.

— Втомилась?

— Виснажена, — вона притиснулася до нього. — Але не хочу спати. Не хочу, щоб цей день закінчувався.

— Технічно він уже закінчився, — він поцілував її шию. — Зараз вже друга ночі.

— Тоді не хочу, щоб ця ніч закінчувалася.

Він повернув її до себе, подивився у вічі.

— Олена, ти моя дружина.

— А ти мій чоловік, — вона усміхнулася.

— Відчувається нереально.

— Я знаю. Але це реально. Дивись.

Вона підняла руку, показала обручку, що блищала у світлі свічок.

Він підняв свою руку, показав свою обручку.

— Ми зробили це, — він прошепотів.

— Ми зробили це, — вона повторила.

Вони поцілувалися — повільно, глибоко. Без поспіху.

***

Олена відступила, усміхаючись хитро.

— Допоможеш мені роздягнути сукню? Застібки ззаду. Не дотягнуся сама.

— Звісно, — він повернув її.

Сукня мала десятки маленьких ґудзиків від шиї до нижньої частини спини. Він почав розстібати, обережно, повільно.

— Як ти взагалі одягла це? — він запитав.

— Наталя і мама допомагали. Тридцять хвилин застібали.

— Боже.

Він продовжував розстібати. Кожен ґудзик відкривав більше її спини — м'якої, теплої шкіри.

Нарешті останній ґудзик. Сукня розслабилася.

Олена тримала його спереду, повернулася до нього.

— Дякую, — вона прошепотіла.

— Будь ласка.

Вона пішла до ванної кімнати.

— Дай мені хвилину. Зміню одяг.

— Не поспішай.

Двері ванної закрилися.

***

Вадим скинув піджак, розв'язав краватку, сів на край ліжка.

Дивився навколо. Свічки. Троянди. Шампанське.

Все було ідеально.

Він дістав телефон, подивився фото, які встиг зробити фотограф і вже надіслав попередній добірку.

Олена у весільній сукні біля арки.

Вони вдвох, тримаючись за руки біля озера.

Перший поцілунок як подружжя.

Перший танець.

Кожне фото було досконалим.

Він усміхнувся, відклав телефон.

***

Двері ванної відкрилися.

Олена вийшла.

Вона змінила весільну сукню на нічну сорочку — біла, шовкова, коротка, ніжна. Волосся розпущене, падало на плечі. Макіяж змитий, обличчя чисте, природне.

Вадим не міг дихати.

— Ти прекрасна, — він прошепотів.

— Ти вже казав це сьогодні, — вона усміхнулася, підходячи.

— Повторю ще тисячу разів.

Вона сіла поруч з ним на ліжко.

— Твоя черга. Піди переодягнися. Не можеш спати у костюмі.

— Гаразд, — він поцілував її чоло, встав.

У ванній він швидко змінився — спортивні штани, футболка. Умив обличчя, почистив зуби.

Коли повернувся, Олена стояла біля вікна, дивлячись на нічний Київ. Вогні міста сяяли внизу, нескінченні.

Він підійшов, обійняв її ззаду.

— Що думаєш?

— Про те, як змінилося життя, — вона тихо відповіла. — Рік тому я жила сама у маленькій квартирі. Працювала шість днів на тиждень. Вечорами дивилася серіали, їла лапшу швидкого приготування.

Вона повернулася до нього.

— А тепер я одружена. З чоловіком, якого люблю більше всього. Стою у президентському люксі після найкращого дня мого життя.

— Життя дивовижне, — він сказав.

— Так. Дивовижне.

Вони поцілувалися знову.

***

— Хочеш шампанського? — він запропонував.

— Так. Але тільки трохи. Я вже випила занадто багато сьогодні.

Він відкрив пляшку — "Моет шандон", дорогий, з характерним хлопком. Налив два келихи.

Передав їй один. Взяв свій.

— За що вип'ємо? — вона запитала.

Він замислився.

— За нас. За те, що ми подолали. За те, що маємо. За наше майбутнє разом.

— За нас, — вона повторила.

Вони торкнулися келихами — тихий дзвін кришталю.