Розділ 41. Перший танець

Офіціанти забрали тарілки після основної страви. Гості розслабилися, випили достатньо, щоб атмосфера стала теплішою, але не надто багато.

Ведучий Олексій підійшов до мікрофона, усміхаючись.

— Пані та панове! Настав момент, якого всі чекають! Перший танець наших молодят!

Оплески. Свистіння.

Вадим відчув, як нерви повернулися. Він не вміяв танцювати. Ніколи не вчився. Останні два місяці вони з Оленою брали уроки, але він все одно відчував себе незграбним.

— Готовий? — Олена прошепотіла, стискаючи його руку.

— Ні, — він чесно відповів. — Але зробимо це в будь-якому разі.

Вона засміялася.

Вони встали, пішли до центру залу, де був танцпол — дерев'яна підлога, оточена столами гостей.

Світло приглушилося. Залишився тільки прожектор на них.

Музика почалася — повільна, романтична. "Unchained Melody" від Righteous Brothers. Олена вибрала цю пісню місяць тому. Вадим не заперечував.

Він поклав руку на її талію. Вона поклала руку на його плече. Їхні інші руки з'єдналися.

І вони почали рухатися.

Повільно. Обережно. Крок вліво. Крок вправо. Поворот.

— Дихай, — прошепотіла Олена. — Ти напружений.

— Намагаюся не наступити тобі на ноги.

— Наступай. Мені все одно.

Він усміхнувся, розслабився трохи.

Вони рухалися у такт музиці. Не ідеально. Не як професіонали. Але щиро.

Вадим дивився їй у вічі. Вона дивилася на нього.

— Ми одружені, — він прошепотів.

— Ми одружені, — вона повторила, усміхаючись.

— Як це відчувається?

— Як дім, — вона відповіла просто. — Як повернутися додому після довгої подорожі.

Він притягнув її ближче. Вона поклала голову на його плече.

Вони танцювали, забувши про всіх навколо. Про гостей. Про камери. Про все.

Був тільки цей момент. Тільки вони двоє. Тільки музика.

***

Гості спостерігали, притихши.

Наталя витирала сльози. Демид тримав руку Євгенії, усміхаючись. Батьки Олени обійнялися, дивлячись на дочку.

— Вони прекрасні, — прошепотіла Тетяна Василівна.

— Так, — Олександр Іванович кивнув. — Вона щаслива. Це все, що має значення.

***

Музика продовжувалася.

Вадим відчув вологу на плечі сорочки. Олена плакала.

— Ти в порядку? — він тихо запитав.

— Так, — вона підняла голову, витираючи сльози. — Просто... це так ідеально. Все. Цей день. Ти. Ми.

— Я знаю, — він витер її сльозу великим пальцем. — Я відчуваю те саме.

Вони зупинилися на мить, посеред танцполу, просто дивлячись одне на одного.

— Я люблю тебе, — він сказав.

— Я люблю тебе, — вона відповіла.

Він поцілував її. М'яко. Ніжно. Музика продовжувала грати навколо них.

Гості почали аплодувати, навіть до того, як пісня закінчилася.

***

Пісня наближалася до кінця. Останні акорди.

Вадим закрутив Олену — несподівано, імпровізація. Вона засміялася, дозволила йому.

Він знову притягнув її до себе. Остання нота.

Вони зупинилися, обійнявшись.

Музика стихла.

Тиша.

Потім — вибух оплесків. Стоячі оваціії. Крики. Свистіння.

Вадим і Олена усміхалися, кланялися.

— Прекрасно! — кричав Олексій у мікрофон. — Найкращий перший танець, який я бачив!

***

Музика змінилася — інша пісня, все ще повільна.

— А тепер, — оголосив Олексій, — традиційний танець з батьками! Наречена танцює з татом, наречений — з мамою нареченої!

Олександр Іванович встав, підійшов до Олени. Усміхався, але очі були вологі.

— Можна? — він простягнув руку.

— Звісно, тату, — вона взяла його руку.

Тетяна Василівна підійшла до Вадима.

— Станцюєш зі мною? — вона ніжно запитала.

— Буде честю, — Вадим усміхнувся.

Вони вийшли на танцпол разом — дві пари.

***

Олена і її батько.

Вони танцювали повільно. Олександр Іванович тримав дочку обережно, ніби вона з фарфору.

— Моя маленька дівчинка, — він прошепотів. — Коли ти так виросла?

— Тату, — Олена усміхалася крізь сльози. — Мені тридцять два.

— Для мене ти завжди будеш маленькою дівчинкою, яка бігала у садку з косичками.

Вона поклала голову на його плече.

— Дякую, тату. За все. За те, що виростив мене. За те, що вірив у мене. За те, що прийняв Вадима.

— Він хороша людина, — Олександр Іванович серйозно сказав. — Він любить тебе. Я бачу це. І це все, що мені потрібно.

— Він справді любить.

— Тоді я щасливий.

Вони танцювали мовчки, насолоджуючись моментом батька і дочки.

***

Вадим і мама Олени.

Тетяна Василівна була маленькою жінкою, ледь доходила Вадиму до плеча. Але вона танцювала граційно.

— Ти добре танцюєш, — вона сказала.

— Ми брали уроки, — Вадим зізнався. — Я не хотів виглядати безнадійно.

Вона засміялася.

— Це мило. Олена щаслива. Я бачу це у її очах.

— Я намагаюся зробити все, щоб вона була щасливою.

— Ти робиш добре, — Тетяна Василівна серйозно подивилася на нього. — Вадим, я хочу, щоб ти знав... я рада, що вона вибрала тебе.

— Дякую, — він відчув емоції. — Це багато означає.

— Ти хороша людина. Не дивлячись на минуле. Насправді, через минуле. Воно зробило тебе сильнішим. Добрішим. Ти цінуєш те, що маєш.

— Так, — він кивнув. — Кожен день я вдячний за неї.

— Тоді ми з тобою подібні, — вона усміхнулася. — Я теж вдячна за неї кожен день.

Вони танцювали, і Вадим відчув щось нове — прийняття. Не просто толерантність. А справжнє прийняття до родини.

***

Пісня закінчилася.

Обидві пари зупинилися. Олександр Іванович поцілував дочку у чоло. Тетяна Василівна обійняла Вадима.

— Ласкаво просимо до родини, сину, — вона прошепотіла.

— Дякую, мамо, — він сказав це слово вперше. Мамо. Не Тетяна Василівна. Мамо.

Вона витерла сльози.

Гості аплодували.

***

Олексій взяв мікрофон:

— Прекрасно! А тепер час, щоб всі приєднались! Давайте танцювати!

Музика стала швидшою, енергійнішою. Гості почали виходити на танцпол.