Розділ 22. Міжнародний клієнт

П'ятниця. Тиждень після останньої зустрічі з Русланом.

Вадим сидів у офісі, коли зателефонував Максим.

— Вадим, до тебе email. Від компанії з Варшави. Пишуть англійською. Каже, хоче обговорити співпрацю.

Вадим відкрив пошту, прочитав лист.

"Dear Mr. Kovalsky,

We are SecureTech Solutions, a Polish company specializing in retail security systems. We have heard about your company "Shield Security" from our partners in Ukraine. We are interested in consulting services for our new distribution center in Kyiv.

Would you be available for a meeting next week? We can arrange it in Warsaw or Kyiv, as convenient for you.

Best regards,  
Jan Kowalski  
CEO, SecureTech Solutions"

Вадим перечитав двічі, не віруючи. Міжнародна компанія. З Польщі. Хочуть з ним працювати.

Він одразу зателефонував Демиду.

— Демид, у мене міжнародний запит. Компанія з Варшави.

— Серйозно? — брат здивувався. — Як вони про тебе дізналися?

— Кажуть, від партнерів в Україні. Можливо, хтось із клієнтів порекомендував.

— Це чудово, — Демид засміявся. — Це означає, що твоя репутація поширюється. Що плануєш?

— Відповісти, що готовий зустрітися. Але де? Варшава чи Київ?

— Варшава, — Демид без вагань сказав. — Поїдь туди. Покажеш, що ти серйозний, готовий подорожувати. Це вражає міжнародних клієнтів.

— Ти думаєш?

— Впевнений. Плюс, це досвід. Ти ніколи не був за кордоном на бізнес-зустрічі. Час почати.

Вадим замислився. Варшава. Польща. Перша міжнародна подорож.

— Добре. Відповім, що приїду.

— І візьми Олену, — додав Демид. — Поєднай бізнес з відпочинком. Вона заслуговує.

Вадим усміхнувся. Ідеальна ідея.

***

Увечері він запропонував Олені.

— Хочеш поїхати до Варшави?

Вона підняла погляд від книги.

— До Варшави? Коли?

— Наступного тижня. У мене зустріч з потенційним клієнтом. Подумав, можемо поєднати — я на зустріч, ти на екскурсії, а вечори разом. Що скажеш?

Її очі засяяли.

— Серйозно? Ми поїдемо до Європи?

— Так. Якщо ти хочеш.

— Звичайно, хочу! — вона кинулася до нього, обійнявши. — Я ніколи не була у Варшаві!

— Тоді їдемо, — він поцілував її. — Замовлю квитки завтра. Готель, трансфер. Все організую.

— Коли летимо?

— У понеділок. Зустріч у вівторок. Повертаємося у четвер. Три дні у Варшаві.

— Я так рада! — вона цілувала його, сміючись. — Дякую, дякую, дякую!

Він обійняв її, відчуваючи, як щастя наповнює його. Він міг дозволити собі це. Квитки, готель, подорож. Рік тому це було б неможливо.

А тепер — тепер він міг дати їй світ.

По одній подорожі за раз.

***

Понеділок. Аеропорт "Бориспіль". Ранок.

Вадим і Олена стояли біля стійки реєстрації. Олена була схвильована, постійно перевіряла документи, квитки, багаж.

— Заспокойся, — Вадим усміхався. — Все буде добре.

— Я просто нервую, — вона сміялася. — Перший раз летимо разом. Перший раз за кордон як пара.

— І не останній, — він поцілував її. — Обіцяю.

Вони зареєструвалися, пройшли контроль, сіли у літак. Політ тривав дві години — короткий, комфортний. Олена дивилася у вікно, вражена хмарами, висотою, відчуттям свободи.

— Це неймовірно, — прошепотіла вона.

Вадим тримав її за руку, дивлячись на неї. Вона була щаслива. По-дитячому щаслива. І це робило його щасливим теж.

У Варшаві їх зустрів трансфер, привіз до готелю — чотиризірковий, у центрі, біля Старого міста. Номер був просторий, з виглядом на площу.

Олена обійшла кімнату, торкаючись меблів, дивлячись у вікно.

— Це як у фільмах, — засміялася вона. — Я не можу повірити, що ми тут.

— Вір, — він обійняв її ззаду. — Це тільки початок.

Вони провели решту дня, гуляючи містом. Старе місто, Королівський замок, набережна Вісли. Олена фотографувала все, сміялася, тягнула його до кожної цікавої вивіски.

Вадим просто дивився на неї, відчуваючи, як серце переповнюється.

Це було правильно. Це було те, заради чого він працював.

***

Вівторок. Десята година ранку.

Вадим приїхав до офісу SecureTech Solutions — сучасна будівля зі скла і металу у діловому районі Варшави. Олена залишилася у готелі, планувала відвідати музеї.

Його зустрів Ян Ковальський — чоловік років сорока, у костюмі, з міцним рукостисканням і професійною усмішкою.

— Mr. Kovalsky, glad to meet you, — сказав він англійською.

— Please, call me Vadym, — відповів Вадим, намагаючись говорити впевнено. Англійська не була ідеальною, але достатньою для бізнесу.

Вони пройшли до переговорної — велика кімната з панорамним видом на місто. За столом сиділи ще троє: директор з безпеки, фінансовий директор і головний технічний офіцер.

— Let me introduce our team, — Ян почав представляти кожного.

Вадим тиснув руки, усміхався, намагаючись виглядати впевнено. Всередині нервував — це був його перший міжнародний контракт. Помилитися не можна.

— So, Vadym, — почав Ян, коли всі сіли, — we heard good things about your company. You work with banks, logistics centers, restaurants. Impressive for such a young company.

— Thank you, — Вадим кивнув. — We focus on practical security. Real threats, real solutions.

— That's what we need, — директор з безпеки, Марек, нахилився вперед. — We are opening distribution center in Kyiv. Large facility. We need security audit, recommendations, implementation.

— I understand, — Вадим дістав планшет, відкрив презентацію, яку готував тиждень. — Here is our approach.

Він провів презентацію — повільно, чітко, пояснюючи кожен етап. Аудит. Аналіз ризиків. Розробка рекомендацій. Впровадження. Моніторинг.

Вони слухали уважно, ставили питання. Він відповідав, використовуючи приклади з попередніх проектів.

— And what makes you different from big security companies? — запитав Марек.

Вадим зробив паузу, вибираючи слова.

— I was in prison, — сказав він чесно. — Two years. I saw how criminals think. How they plan. Big companies give standard solutions. I give what works against real criminals. Because I was one.