Розділ 13. Перші успіхи

Понеділок. Перший день роботи з Максимом.

Вадим прийшов до офісу IT-компанії о дев'ятій ранку. Одягнений у чорні джинси, темну сорочку — простий, але діловий вигляд. У руках — планшет, який позичив у Демида, і блокнот для записів.

Максим зустрів його біля ресепшену.

— Готовий? — запитав він.

— Так, — Вадим кивнув. — Покажи офіс, розкажи про процеси. Я оглядатиму все, робитиму нотатки. Питання будуть.

— Добре. Ходімо.

Наступні дві години Максим проводив екскурсію. Показував робочі зони, серверну кімнату, кухню, переговорні. Розповідав про графік роботи, про те, хто має доступ до чого, як влаштована система безпеки.

Вадим уважно слухав, фіксував у блокноті кожну деталь. І з кожною хвилиною бачив усе більше проблем.

— Серверна кімната, — сказав він, коли вони зайшли туди. — Замок старий, простий. Його можна відкрити за двадцять секунд зі скрепкою. Камер немає. Це означає, що будь-хто з офісу може зайти, скопіювати дані, і ніхто не дізнається.

Максим нахмурився.

— Серйозно?

— Так. Плюс — вікно. — Вадим підійшов, подивився. — Перший поверх, ґрати старі, іржаві. Їх можна вибити за п'ять хвилин. Сигналізації немає.

— Чорт, — Максим почухав потилицю. — Я навіть не думав про це.

— Більшість не думають, — Вадим записав у блокнот. — Поки не трапиться крадіжка.

Вони продовжили огляд. Вадим виявив ще десяток проблем: відсутність контролю доступу, слабкі паролі на Wi-Fi, незахищені документи на столах, вільний вхід для відвідувачів без реєстрації.

До вечора у нього був список із двадцяти критичних слабких місць.

— Я підготую звіт до середи, — сказав він Максиму наприкінці дня. — Із детальними рекомендаціями. Деякі речі можна виправити безкоштовно — просто зміни у процедурах. Інші потребують вкладень — нові замки, камери, сигналізація. Розпишу бюджет і пріоритети.

Максим кивнув, вражений.

— Дякую. Чесно, я не очікував такої детальності.

— Я обіцяв якість, — Вадим простягнув руку. — Отримаєш якість.

Вони потиснули руки. Перший день пройшов добре. Дуже добре.

***

Вдома Вадим працював до пізньої ночі, готуючи звіт. Олена сиділа поруч, допомагала редагувати текст, робити його зрозумілішим.

— Ти молодець, — сказала вона, читаючи його рекомендації. — Це професійно. Детально. Максим буде в захваті.

— Сподіваюся, — Вадим відкинувся на спинку крісла. — Бо мені потрібні гарні відгуки. Щоб інші клієнти прийшли.

— Прийдуть, — вона поцілувала його у скроню. — Я впевнена.

У середу він надіслав звіт Максиму. У четвер отримав відповідь:

"Вадиме, це чудово! Саме те, що нам треба. Почнемо впроваджувати одразу. Плюс — я розповів про тебе своїм знайомим. Двоє зацікавилися. Можу передати контакти?"

Вадим відчув, як серце прискорилося. Два нових клієнти. Вже.

"Так, передавай. Дякую за довіру."

Наступного тижня він зустрівся з обома: власник ресторану і директор невеликого логістичного центру. Обидва замовили аудит. Десять тисяч гривень сумарно.

За два тижні Вадим заробив п'ятнадцять тисяч — більше, ніж за два місяці роботи охоронцем.

І це тільки початок.

***

Через місяць у нього було вже п'ятеро клієнтів. Через два — десять. Сарафанне радіо працювало. Бізнесмени розповідали один одному про колишнього зека, який знає, як захистити бізнес від злочинців, бо сам був одним із них.

Це звучало провокаційно. Але працювало.

Вадим створив простий сайт (Олена допомогла з дизайном), замовив візитки, відкрив ФОП. Офіційно він тепер був консультантом з безпеки.

Грошей ставало більше. Двадцять тисяч на місяць. Потім тридцять. Потім сорок.

Це все одно було далеко від багатства. Але це був прогрес. Відчутний, реальний прогрес.

— Ти справляєшся, — сказав Демид, коли вони зустрілися через три місяці після початку. — Краще, ніж я очікував.

— Дякую, — Вадим усміхнувся. — За те, що дав шанс.

— Але це все ще малий бізнес, — Демид налив собі віскі. — Якщо хочеш справді розвинутися, треба масштабуватися. Найняти людей. Розширити послуги.

— Я думав про це, — Вадим кивнув. — Але для цього потрібні гроші. Інвестиції.

Демид подивився на нього довго.

— Я готовий інвестувати, — нарешті сказав він. — Сто тисяч доларів. За тридцять відсотків у бізнесі.

Вадим здригнувся. Сто тисяч доларів. Це... це могло змінити все.

— Серйозно?

— Так, — Демид кивнув. — Але є умови. Ти реєструєш ТОВ, а не ФОП. Найми мінімум трьох співробітників. Орендуй офіс. Розвиваєш компанію професійно, а не як підпільний бізнес. Я не хочу вкладати гроші у щось сумнівне.

Вадим замислився. Тридцять відсотків — це багато. Але сто тисяч доларів — це можливість вирости у десятки разів швидше.

— Домовилися, — він простягнув руку.

Демид потиснув її, усміхаючись.

— Тоді завтра йдемо до юриста. Оформляємо все офіційно.

***

Наступні два місяці були вихором діяльності.

Вадим зареєстрував ТОВ "Щит Безпеки". Орендував невеликий офіс на Подолі — дві кімнати, ресепшен, переговорна. Найняв трьох співробітників: охоронця зі стажем, IT-спеціаліста, і адміністратора.

Демид переказав перший транш — п'ятдесят тисяч доларів. Решта — після підтвердження результатів через три місяці.

Вадим вклав гроші розумно: обладнання, реклама, зарплати, оренда. Почав приймати не тільки дрібні замовлення, а й великі контракти — банки, торгові центри, виробництва.

Дохід зріс до ста тисяч гривень на місяць. Потім до двохсот. Потім до трьохсот.

Через півроку після відкриття ТОВ у нього було п'ятнадцять співробітників і стабільний дохід понад мільйон гривень на рік. Особисто Вадим заробляв близько ста тисяч гривень на місяць — після податків, зарплат, витрат.

Це були справжні гроші. Гроші, які дозволяли мріяти про більше.

***

Одного вечора, через дев'ять місяців після початку бізнесу, Вадим прийшов додому (він і Олена орендували двокімнатну квартиру на Подолі) і поклав на стіл конверт.